Давно-предавно, а точнiше сказати - не пригадаю коли, жила на свiтi бiдна вдова з сином. Допомоги їм чекати не було звiдки, отож i жили вони нужденно, часом не лишалося нi жменьки борошна, нi жмутика сiна для корови.
От одного разу мати й каже: - Що ж вдiєш, Джек, доведеться нам продати корову.
- Навiщо? - запитав той.

Жив на світi багатий старий король. Вiн мав навiть свою придворну чаклунку i дуже пишався з того, якi чудеса могла вона творити. I от якось король сповiстив жителiв усього королiвства про те, що вiн вiддасть свою молодшу доньку i пiвкоролiвства тому, хто переможе придворну чаклунку. Але з умовою: якщо хтось вiзьметься за це i не викопає, той позбудеться голови.
А жили у цьому королiвствi троє братiв: Біл, Том i Джек. Жили вони в бiднiй сiм'ї на околицi королiвства. Коли до них долетiла королiвська звiстка, всi вирiшили спробувати щастя. Першим у дорогу зiбрався старший брат – Біл.

Ви знаєте, чому сова так сердито кричить вночі: "Уух, уух!”? Якщо ні, ми вам розповімо.
В минулі часи – то було не при моєму віці, і не при вашому – в Англії водилося багато всякої нечисті. Всякі там ельфи, паки, велетні, розмовляючи жаби та інше. І, звичайно, феї, які були всесильними і всемогутніми. Вони часто приймали образ людей і дізнавалися про всі людські таємниці. Але більше за все феї полюбляли карати людей за негарні вчинки і нагороджувати за добрі.

Давным-давно жил в Хилтон-Холле один брауни, то есть домовой, – самый проказливый из всех домовых на свете. По ночам, когда слуги расходились спать, он все переворачивал вверх дном. Сахар насыпал в солонки, в пиво бросал перец, опрокидывал стулья, столы ставил ножками вверх, выгребал горячие угли из каминов – словом, пакостил, как мог. Но порой он приходил в хорошее расположение духа, и вот тут-то!..

— Постойте, а кто это — домовой? — спросите вы.