>Ну, слухайте.
Жив колись багатий чоловiк, i було у нього три доньки. От
заманулося йому дiзнатися, чи справдi вони його люблять. I запитує вiн
старшу доньку:
– Скажи, як ти мене любиш, донечко?
– Як життя своє! –
вiдповiла та.
– Це добре, – каже вiн. I запитує середню: – А ти як мене
любиш, донечко?
– Над усе на свiтi! – мовила вона.
– Дуже добре, – каже
вiн. I запитує молодшу: – А ти ж як мене любиш, моя голубко?
– Я люблю
тебе так, як м'ясо любить сiль, – вiдповiла наймолодша донька.
Розгнiвався батько.
– Значить, ти мене зовсiм не любиш. – вирiшив вiн.
–
А якщо так, то геть iз мого дому.
Батько виштовхав її й зачинив на нею
дверi. Пiшла дiвчина з-перед очей. Надибала болото, нарвала очерету і
сплела собi накидку з каптуром. Загорнулась у неї, щоб заховати своє
небiдне вбрання, й пiшла далi. Нарештi дiсталася вона якогось будинку.
–
Чи не потрiбна вам служниця? – запитала.
– Ні, – вiдповiли їй.
Менi
нiкуди йти, – проситься дiвчина. – Я робитиму все, що накажете, без
платнi.
– Що ж, – вiдповiдають їй, – якщо хочеш чистити казани i мити
каструлi, залишайся!
I вона лишилась. I оскiльки нiкому не сказала, як
її звати, то прозвали дiвчину Очеретяна Шапка.
Якось сусiди справляли
великий бал, i всiм слугам дозволили подивитися на знатних вельмож. Але
Очеретяна Шапка мовила, що дуже втомилась й лишилася вдома.
Та тільки-но
всi пiшли, вона зняла свою очеретяну накидку й каптур, вмилась і теж
рушила на бал. І повiрите, була найпривабливiша на балу! I треба ж тому
статися, що син її хазяїна теж прийшов на бал. Вiн одразу закохався в
Очеретяну Шапку i цiлий вечiр танцював лише з нею. Наприкiнцi балу
Очеретяна Шапка непомiтно зникла.
I коли всi iншi служницi повернулися,
вона вже накинула на себе очеретяну накидку i вдала, що спить. А вранцi
служницi розповiдали:
– Що вчора було на балу! Приїхала туди молоденька
ледi – гарна, багато вбрана! Наш молодий хазяїн очей з неї не зводив!
–
От би менi хоч глянути на неї! – вiдповiдає Очеретяна Шапка. -
– Так у
чому ж рiч! Сьогоднi ввечерi знову бал, вона, мабуть, теж приїде. Та
коли настав вечiр, Очеретяна Шапка знову сказала, що стомилась і
залишається вдома. Але не встигли слуги за собою дверi зачинити, як вона
зняла з себе очеретяну накидку, вмилась i мерщiй на бал.
Молодий хазяїн
вже її очiкував. I знову танцював, не зводячи очей, тiльки з нею. А
наприкiнцi балу Очеретяна Шапка непомiтно вийшла i побiгла додому. Коли ж
служницi повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну
накидку i вдала, що спить.
Наступного дня служницi розповiли:
– Ой,
Очеретяна Шапко, якби ти побачила ту ледi! Вона знову була на балу. А
наш молодий хазяїн очей з неї не зводив.
– Ну, що ж, – каже Очеретяна
Шапка, – я б не проти глянути на неї.
– То пiшли з нами. Сьогоднi
ввечерi знову бал! Вона, напевне, буде! Та коли настав вечiр, Очеретяна
Шапка знову сказала:
– Я дуже стомилась. Якщо хочете, iдiть, а я лишуся
вдома.
Тiльки-но вони вийшли, як дiвчина скинула свою очеретяну накидку,
вмилась i поспiшила на бал. Молодий хазяїн був безмежно радий. Вiн
знову танцював з нею i очей не зводив. Цього разу вiн запитав, як її
звати, звiдки вона родом, але вона не вiдповiла. Тодi вiн подарував їй
перстень i сказав, що помре з нудьги, якщо бiльше її не побачить. I все ж
наприкiнцi балу Очеретяна Шапка знову непомiтно зникла.
Коли служницi
повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку i
вдала, що спить. А зранку служницi їй розповiдали:
– От бачиш, Очеретяна
Шапко, не пiшла вчора з нами, а тепер уже нiколи не побачиш тiєї ледi.
Балiв бiльше не буде!
– Шкода, менi так хотiлось її побачити! –
вiдповiла Очеретяна Шапка.
А молодий хазяїн, у кого тiльки мiг,
розпитував, де подiлася Очеретяна Шапка, та все даремно. Вiн так
занудьгував, що захворiв, злiг у лiжко, навiть їсти перестав.
– Зварiть
молодому хазяїну вiвсяної кашi, – наказали кухарцi. Кухарка одразу
взялася варити кашу. А в цей час до кухнi зайшла Очеретяна Шапка.
– Що
ти вариш? – запитала вона.
Кашу для молодого хазяїна, – вiдповiла
кухарка. – Може, хоч ложечку з'їсть. А то ще помре, нудьгуючи за своєю
красунею.
– Дай-но я зварю! – попросила Очеретяна Шапка. Кухарка
погодилась i Очеретяна Шапка сама зварила вiвсянку для молодого хазяїна.
А коли кашу налили в тарiлку, вона крадькома вкинула у неї перстень,
той, що їй на балу подарував молодий хазяїн. От вiднесли кашу хворому.
Вiн з'їв й на днi тарiлки побачив свiй перстень.
– Покличте до мене
кухарку! – наказав вiн. Кухарка пiднялася.
– Хто варив кашу? – запитав
молодий хазяїн.
– Я, – сказала неправду та, злякавшись. Вiн глянув на
неї i каже:
– Ні, не ти! Скажи правду, хто її варив? Тебе нiхто не
каратиме.
– Коли так, – зiзналася кухарка, – її готувала Очеретяна
Шапка.
– Покличе до мене Очеретяну Шапку! – наказав вiн. От прийшла
Очеретяна Шапка.
– Це ти варила менi кашу? – запитує юнак.
– Я, –
вiдповiдає вона.
– А у кого ти взяла цей перстень? – запитує вiн.
– У
того, хто менi його дав! – вiдповiдає дiвчина.
– Хто ж ти?
– Зараз
побачиш!
I вона зняла з себе очеретяний одяг і постала перед ним у всiй
своїй красi. Ну, звiсно, юнак швидко одужав, i вони вирiшили
обвiнчатися. Весiлля зiбралися справити на славу, отож i гостей
накликали звiдусюди. Запросили і батька Очеретяної Шапки (дiвчина й досi
не зiзналася юнаковi, хто вона й звiдки). I ось, перед самим весiллям,
пiшла вона до кухарки й наказала:
– Коли готуватимеш м'яснi страви, в
жодну не клади солi!
– Вийдуть же несмачнi, – заперечила кухарка.
–
Нiчого, – сказала Очеретяна Шапка.
– Гаразд, не солитиму, – погодилася
та.
Настав день весiлля. Пiсля вiнчання гостi сiли за столи. Та коли
почали їсти м'яснi страви, то вони виявилися несолоними I такими
несмачними, що їх не можна було їсти. А батько Очеретяної Шапки
покуштував усе й раптом розплакався.
– Що з вами? – запитує його молодий
хазяїн.
– Була у мене донька. Якось я запитав її, як вона мене любить. I
вона вiдповіла: "Як м'ясо любить сiль". Ну, я вирiшив, що вона мене
зовсiм не любить, i прогнав її з дому. А тепер бачу, що вона любила мене
найдужче. Та, мабуть, її вже немає на свiтi.
– Тату! – вигукнула
Очеретяна Шапка i кинулася до батька. Звiдтодi всi вони зажили щасливо.
|
