>Давним-давно жили в глушині Шотландії двоє братів. Жили вони в дуже
відокремленому місці, за багато миль від найближчого села, і
прислужувала їм стара куховарка. Окрім них трьох, в будинку не було ні
душі, якщо не рахувати старого кота та мисливських собак.
Одного
разу восени старший брат, Елсхендер, вирішив залишитися удома, і
молодший, Фергас, пішов на полювання один. Він відправився далеко в
гори, туди, де полював з братом напередодні, і обіцяв повернутися додому
до заходу сонця.
Але день кінчився, давно пора було сісти за
вечерю, а Фергас все не повертався. Елсхендер затурбувався – ніколи ще
не доводилося йому чекати брата так довго.
Нарешті Фергас
повернувся, задумливий, промоклий. втомлений, і не захотів розповідати,
чому він так запізнився. Але після вечері, коли брати сиділи з трубками у
каміна, в якому, весело потріскуючи, горів торф, і собаки лежали у їх
ніг, а чорний кіт старої кухарки, напівзакриває очки, розташувався на
килимку між ними, Фергас немов прокинувся і розповів братові про те, що з
ним примикало.
- Ти, напевно, дивуєшся, чому я так пізно
повернувся? – сказав він. – Ну, слухай! Я сьогодні бачив такі чудеса, що
навіть не знаю, як тобі і розповісти про них. Я йшов, як і збирався, по
нашій вчорашній дорозі. Але коли настала пора повертатися додому, гори
заволокло таким густим туманом, що я збився з шляху. Довго я блукав, сам
не знаю де, як раптом побачив вогник. Я скоріше пішов на рябо. Але
тільки я наблизився до нього
як перестав його бачити і опинився
біля якогось товстого старого дуба. Я вліз на дерево, щоб легше було
відшукати цей вогник, і раптом бачу піді мною в стовбурі дупло а в дуплі
щось подібне до церкви, і там когось ховають. Я чув спів, бачила труна і
факели. І знаєш хто ніс факели? Але немає, ти мені все одно не
повіриш!..
Елсхендер почав умовляти брата продовжувати. Він
навіть підкинув торфу в камін, щоб вогонь запалав яскравіше, і молодший
брат повеселів. Собаки мирно дрімали, а чорний кіт підняв голову і,
здавалося, слухав так само уважно, як сам Елсхендер. Брати навіть
мимоволі поглянули на нього.
- Повір мені, – продовжував Фергас, –
все, що я скажу, дійсна правда. Труну і факели несли коти, а на кришці
труни були намальовані корона і скіпетр!
Більше він нічого не встиг додати, бо чорний кіт схопився і крикнув:
- О небо! Значить, старий Пітер помер і тепер я – котячий король!
Тут кіт стрибнув в камін і пропав назавжди.
|
