| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
 | |  |
|
В разделе материалов: 60
Показано материалов: 1-10 |
Страницы: 1 2 3 4 5 6 » |
 От колись ведмідь угледів,
як у полі оре дід,
і схотілося ведмедю
поживитися як слід. |
 Десь жила собі лисичка,
тим відома між звірят,
що була у неї звичка
глузувать з усіх підряд.
|
 На другий день після змагань у цілому
Багдаді всі тільки й говорили що про
вродливого й хороброго чужинця; всі, хто
його бачив, а особливо ті, кого він переміг,
були зачаровані його лицарським
поводженням, і навіть у крамниці. |
 Ще за часів Гаруна аль-Рашида,
багдадського каліфа, жив у Бальзорі чоловік
на ім'я Бенезар. У нього було стільки добра,
що він міг жити, як кажуть, в теплі й добрі,
не займаючись ні ремеслом, ні торгівлею. Він
не змінив старої звички і після народження
сина. |
 Спочатку все йшло гаразд. Петер узяв
собі за звичку цілими днями походжати по заводу, всюди заглядати, навіть
намагався робити якісь зауваження майстрам, а вони поміж собою сміялися
з нього; та найбільшою для нього втіхою було дивитись, як дмуть скло. |
Кому траплялося подорожувати по Швабії,
той, певно, не минув Шварцвальду. І не тому, що там ростуть такі
величезні ялини, яких не побачиш десь-інде, — ні, найбільшу увагу
мандрівника привертають тамтешні люди. Височенні на зріст, широкоплечі й
дебелі, вони дуже відрізняються від жителів сусідніх околиць. |
 Жив собі колись в Олександрії бідний
кравецький підмайстерок на ім'я Лабакан, і працював він у найкращого
майстра в місті. Не можна сказати, щоб Лабакан не вмів орудувати голкою —
навпаки, він добре виконував дуже тонку роботу, — і несправедливо було б
також назвати його ледарем. |
 Мій батько був суддею в Акарі. Усіх дітей у
нього було троє: я — найстарший та брат і сестра — обоє значно молодші
від мене. Коли мені минуло двадцять років, один з братів мого батька
покликав мене жити до себе. Він одписав мені все своє майно, але з такою
умовою, щоб я жив при ньому, аж поки він помре. |
 Одного чудового дня, коли сонце було вже на
вечірньому прузі, каліф багдадський Хасід гарненько сидів собі на тахті.
У полудень так парило, що, зморений спекою, він трохи подрімав, а
тепер, після сну, був благодушний і веселий. Попихкуючи, каліф курив
довгу, з рожевого дерева люльку і помалу сьорбав каву, яку приніс раб.
|
 Вони їхали темним лісом, але карета світила, наче ліхтар, і засліпила очі розбійникам, а вони цього не стерпіли. -
Золото! Золото! - закричали вони, кинулись на карету, схопили коней,
убили маленьких служників та кучера і витягли з карети Герду. |
| |
| |  |
|
|
