>Ви знаєте, чому сова так сердито кричить вночі: "Уух, уух!”? Якщо ні,
ми вам розповімо.
В минулі часи – то було не при моєму віці, і не при
вашому – в Англії водилося багато всякої нечисті. Всякі там ельфи,
паки, велетні, розмовляючи жаби та інше. І, звичайно, феї, які були
всесильними і всемогутніми. Вони часто приймали образ людей і
дізнавалися про всі людські таємниці. Але більше за все феї полюбляли
карати людей за негарні вчинки і нагороджувати за добрі.
Якось ввечері
одна така могутня фея прийшла в селище, що в графстві Харфордшир, під
виглядом простої убогої і постукала в хату пекаря. Двері виявилися не
зачиненими, і фея увійшла до крамниці. Там було темненько, пахло свіжо
спеченим хлібом, а в глибині палала жаром велетенська піч. Біля печі
поралась гарненька чепурна дівчина – донька пекаря. Поруч з нею на
великому низькому столі купою лежали свіжі, хрумкі хлібці. Фея
замилувалась дівчиною, дивлячись, як вона вправно виймає з палаючої
печі готову партію хрумких хлібців і відправляє в полум'я нову. По
готовим хлібам дівчина постукала кісточками пальців, аби перевірити чи
добре вони пропеклися, і тоді вже виклала їх на низький стіл.
– Подайте
шматок хліба бідній жінці! – попросила тремтячим голосом фея,
переодягнена у стару поневіряльницю. Донька пекаря продовжувала
займатися своїми хлібами, ледве удостоївши стареньку поглядом. Трохи
пізніше, не сказавши бабусі доброго слова, дівчина відірвала шмат
сирого тіста і кинула їй.
– Але у мене в хижі немає вогню, аби випекти
його,– сказала старенька, піднявши з підлоги цей шмат тіста.
– Дозволь
мені покласти його разом з твоїми хлібами у піч.
Донька пекаря була
дуже велика гордячка, щоб відповідати якійсь там убогій бабусі. Проте,
коли прийшов час відправити в піч нову партію хлібів, вона дозволила
бабуні покласти на дерев'яну лопату і її шматок тіста. Коли ж хліби
підрум'янилися і дівчина витягла їх з пічі, виявилось, що з маленького
шматочка зробилася найбільша і найрум'яніша хлібина. Убога простягнула
до неї руку, але дівчина відштовхнула її.
– Іди геть, бридка жебрачка!
– крикнула вона.– Це не твоя хлібина!
І скільки стара не просила,
дівчина ні за що не хотіла віддати хлібину, а замість цього кинула феї
шматок сирого тіста, навіть менший за перший. Але коли старенька
поклала його в піч, він теж перетворився на велику й рум'яну хлібину,
ще більшу і рум'янішу за першу. Проте дівчина знову не дозволила бабусі
узяти цю хлібину і знову хотіла вигнати її, але стара попросила дати їй
останній, третій шматок тіста, аби спробувати щастя. І дівчина кинула
їй зовсім крихітний шматок, навіть не поглянувши на стареньку. А
даремно…
Як ми вже говорили, донька пекаря була занадто великою
гордячкою, щоб поглянути на якусь там бабуню.
А якби вона поглянула,
коли втретє витягла з печі величезну, рум'яну хлібину, яка вийшла з
крихітного шматочка тіста, що вона кинула убогій бабуні втретє, дівчина
не відштовхнула її й не крикнула, заїкаючись від злоби: "Уух… уух… йди
геть!”, то помітила б незвичайну зміну, яка раптом трапилась зі старою
бабусею. Із згорбленої бабуні вона перетворилася на струнку молоду
жінку, замість драного шмаття з її плечей спускалася сяюча мантія, а
крива крюка перетворилася на сяючу чарівну палицю.
Але дівчина вчасно
не поглянула на неї, а витягнувши з печі велику, рум'яну хлібину,
брутально відштовхнула фею і крикнула, заїкаючись від злості: – Уух…
уух… Але не встигла закінчити, як обернулась раптом на сіру сову і з
голосним "уух, уух!” вилетіла у вікно.
От тепер ви знаєте, чому сови
так сердито кричать: "Уух, уух!”.
|
