| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
 | |  |
|
В разделе материалов: 40
Показано материалов: 21-30 |
Страницы: « 1 2 3 4 » |
|
Колись давно-давно жив бідний хлопець Ма
Лян. Ще змалку мріяв він про те, щоб навчитися малювати. Та от біда: не
було за що купити пензлик. Якось ішов Ма Лян повз школу і побачив, що
вчитель малює картину. Не витримав хлопець, зайшов у школу, щоб
попросити у вчителя пензлик на деякий час. |
|
Життя в селі було спокійне і безпечне, аж до поки несподiвано звiдкiлясь
прийшов страшний велетень Корморан і поселився неподалiк, у печерi над
самою дорогою. Був вiн голодний i злий. Щоранку виходив на дорогу i
хапав кожного, хто йому трапиться: i людину, i барана, i гусака, і
порося, i пса. Жителi села так боялись що самi приносили йому курей i
свиней. Від того Корморан розтовстiв, як копиця сiна. Вiн уже перестав
виходити на дорогу; валявся увесь день у печерi. І жив би велетень
Корморан тисячу рокiв i донинi, , якби не хлопчик, котрого звали Джек. |
|
Давним-давно жили в глушині Шотландії двоє братів. Жили вони в дуже
відокремленому місці, за багато миль від найближчого села, і
прислужувала їм стара куховарка. Окрім них трьох, в будинку не було ні
душі, якщо не рахувати старого кота та мисливських собак. |
|
Зустрілися якось і потоваришували шакал
та верблюд. Такими друзями стали, що,
здавалося, й водою їх не розіллєш. І от
одного разу, коли вони, гуляли понад річкою,
шакал каже верблюдові: |
|
Один ткач мав двох жінок і від кожної - по
доньці. Першу звали Щаслива, а другу -
Нещаслива. Ткач більше любив старшу жінку
та її доньку Щасливу. Обидві вони
байдикували, тільки те й робили, що спали та
їли. А Нещаслива з матір'ю варили обід,
прибирали в хаті, сукали пряжу; Щаслива та
її мати давали їм трохи рису, присмачуючи цю
вечерю гіркими докорами. |
|
Колись давно жив один старий лорд. Мешкав він у
розкішному замку на березі моря, але почувався дуже самотнім, бо не мав
жодної близької людини. У залах і покоях не чути було молодих голосів,
не лунав веселий сміх. Годинами ходив старий лорд по вимощеній кам'яними
плитами галереї або сидів біля вікна й дивився на похмуре море. Була у
нього маленька онука, але він ні разу не бачив її. |
|
Жив колись король з королевою, і був у них єдиний син. Ось підріс
королевич, і король з королевою влаштували свято. Скликали вони на
бенкет найзнатніших людей зі всього королівства. Засвітилися вікна
вогнями, заблискали білі палати сріблом, золотом і дорогими самоцвітами.
Опівночі гості розійшлися по будинках, а королевич вийшов погуляти в
гай, де зростали старі липи. Зійшов місяць, стало світло, як вдень,
королевичу не спалось. Гай стояв, немов зачарований, - товсті стволи
старих дерев відкидали темні тіні, а місячне світло, проникаючи крізь
листя, малювавало на землі химерні узори. |
|
Давно-предавно, а точнiше сказати - не пригадаю коли, жила на свiтi
бiдна вдова з сином. Допомоги їм чекати не було звiдки, отож i жили вони
нужденно, часом не лишалося нi жменьки борошна, нi жмутика сiна для
корови.
От одного разу мати й каже: - Що ж вдiєш, Джек, доведеться нам
продати корову.
- Навiщо? - запитав той. |
|
Якось вовк йшов по лісу і наступив на равлика.
В ті часи тваринні ще уміли говорити як люди. Ось равлик йому і сказав:
- Який ти злий, вовк! Навіщо топчеш ногами слабких? І чим гордишся?
Захочу, так побіжу швидше тебе. Давай поб'ємося об заставу, що ти і
твої приятелі вовки захекаєтеся, наздоганяючи мене.
- Це тебе-то не наздогнати, убогий? |
 Захотілося якось лісовій горлиці погуляти. Йде вона
стежкою поміж деревами, а назустріч їй рогата сова з великим вузлом на спині.
- Куди це ти зібралась, сестрице? - питає горлиця.
-Та от вирішила в інше місце переселитись,- відповіла сова,- - хоч на
західній околиці лісу дупло в мене було затишне, і мишей та жаб там
удосталь.
- То навіщо ж переселятись? |
| |
| |  |
|
|
