> Захотілося якось лісовій горлиці погуляти. Йде вона
стежкою поміж деревами, а назустріч їй рогата сова з великим вузлом на спині.
- Куди це ти зібралась, сестрице? - питає горлиця.
-Та от вирішила в інше місце переселитись,- відповіла сова,- - хоч на західній околиці лісу дупло в мене було затишне, і мишей та жаб там удосталь.
- То навіщо ж переселятись?
-Ображають мене там,— сказала сова. - Бачиш, людям мій голос не подобається. Кажуть: гидко слухати, хоч вуха затуляй. А хлопчаки, як побачать мене, починають камінцями кидати. Одного разу мало лану не перебили. От і доводиться на старість залишати насиджепе місце і шукати нового щастя. Хоч не часто, а все-таки кортить часом заспівати пісню. Хіба ж без
цього можно жити?
- А голос у тебе справді, сестрице, неприємний? - поцікавилася горлиця.
- Та де там! Він у мене гарний, сильний,— відповіла сова,—ось послухай-но.
Сова широко роззявила дзьоб і
оглушливо закричала:
- Пу-у-гу! Ух-у ух!
Горлиця аж підскочила від
несподіванки.
- Голос у тебе справді сильний,—
згодилась вона.— Але я тобі, сестрице, ось що скажу: даремно ти переселяєшся.
І на східній околиці лісу твій голос мало кому
подобатиметься. Постарайся краще навчитись інакше співати. Сова подумала, подумала і мовить:
- Твоя правда. Спробую.
Подалася вона назад до свого затишного дупла. Але виявилося, що навчитись інакше співати непросто. Пробувала сова і так і сяк. Співала то
голосно, то тихо, то протяжне, то коротко, то високим
голосом, то низьким. Проте, хоч як старалась, а
все виходило на один лад. їй самій власні пісні подобались, а людям ні.
От сова і вирішила співати тільки
вночі, коли люди сплять.
