| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
 | |  |
|
В категории материалов: 13
Показано материалов: 1-10 |
Страницы: 1 2 » |
Сортировать по:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
 У ветхому курені на березі річки жили собі старий і стара. Перебивалися
сяк-так: старий рибу в річці ловив, а стара ту рибу варила чи смажила.
Як не щастило зловити нічого, то й голодні сиділи.
А в річці жила золота рибина—царівна водяна. Якось став старий тягти
сіть — і чує, що йадто важко йде вона. Певно, чимало риби попалося. |
 Жив на світі купець, і було в нього двоє синів. Коли купець помер,
молодший син почав гуляти, веселитися, гроші батькові розтринькувати. А
старшому братові те не подобалось. «Так він усе добро за вітром
пустить,— думав він.— Ні дружини, ні дітей у нього немає, а я людина
сімейна, статечна. Якщо й далі так буде, доведеться мені з торбою по
світу йти... Краще відділюся від нього, поки не пізно». |
 Колись у далеку давнину жила бідна жінка.
Мала вона двох синів. Щоранку парубки ходили на полювання. Впольовану
дичину продавали на базарі. Так і жили.
Якось сини пішли на полювання
та не повернулися. Бідолашна мати чекала на них до самої ночі, а тоді
подалася до старої відьми, яка мешкала поблизу їхнього села. |
 В одному селі жив бідний тесля. У нього
була дружина — чесна та працьовита жінка. Працювали вони все своє життя,
проте не мали жодних статків. Одного дня каже теслі дружина:
— Іди, бідолашний, шукати щастя в далеких землях. Може, хоч там вдасться тобі заробити, щоб ми більше не жили в злиднях. |
 Колись жив один чоловік, що заробляв собі на хліб тим, що приносив воду з річки
до будинку свого роботодавця.
У хазяїна будинку було велике
господарство, і йому було потрібно багато води для поливання садів навколо його
будинку, готування їжі й купання.
І той чоловік приносив воду на
коромислі, з обох кінців якого висіли глиняні глечики. Уранці він виходив із
порожніми глечиками й повертався з наповненими, і так повторювалося по кілька
разів на день. |
 Цариця країни Кунтали бавилася зі своїм маленьким сином, а цар сидів осторонь і
дивився на це зворушливе видовище. Дитинча аж заходилося дзвінким веселим
сміхом.
— Глянь, його личко схоже на повний місяць! — не стримуючи
захоплення, звернулася цариця до царя.
— Атож, він справжнісінький ясний
місяць,— визнав цар. — А коли сміється, то ніби все довкола аж розквітає.
|
 У лісовому краю жив шакал на ймення Чандарава. Одного разу від лютого голоду він
забився у місто. З усіх сторін збіглися голодні пси і, голосно гавкаючи,
кинулися на нього. Нещадно покусаний, рятуючи життя, шакал шмигнув у дім маляра,
а там ускочив у велику бочку із синьою фарбою. Звідти він виліз геть синій. Пси,
що чекали на нього під дверима дому, навіть не впізнали його, і пофарбований
шакал спокійно побіг до рідного лісу. |
|
В одному великому будинку жив кіт, а в будинку було багато мишей. Кіт
ловив мишей, їв їх і жив привільно. Пройшло багато часу, кіт постарів, і
важко йому стало ловити мишей. Думав він, думав, як бути, і, нарешті,
придумав. Скликав мишей і говорить: |
|
Зустрілися якось і потоваришували шакал
та верблюд. Такими друзями стали, що,
здавалося, й водою їх не розіллєш. І от
одного разу, коли вони, гуляли понад річкою,
шакал каже верблюдові: |
|
Один ткач мав двох жінок і від кожної - по
доньці. Першу звали Щаслива, а другу -
Нещаслива. Ткач більше любив старшу жінку
та її доньку Щасливу. Обидві вони
байдикували, тільки те й робили, що спали та
їли. А Нещаслива з матір'ю варили обід,
прибирали в хаті, сукали пряжу; Щаслива та
її мати давали їм трохи рису, присмачуючи цю
вечерю гіркими докорами. |
| |
| |  |
|
|
