Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
| | |
|
В категории материалов: 10 Показано материалов: 1-10 |
|
Сортировать по:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
Ну, слухайте.
Жив колись багатий чоловiк, i було у нього три доньки. От
заманулося йому дiзнатися, чи справдi вони його люблять. I запитує вiн
старшу доньку:
– Скажи, як ти мене любиш, донечко? |
Колись-то на півночі Англії жив могутній чаклун. Він володів усіма
мовами, які тільки були, і знав усі таємниці світу. А ще мав грубезну
книжку із залізними застібками на палітурках. Книжка лежала у нього в
покоях, прикута до ніжки стола, а стіл був міцно прибитий до підлоги.
Перш ніж читати книжку, чаклун одмикав її залізним ключем, якого завжди
носив із собою. |
Життя в селі було спокійне і безпечне, аж до поки несподiвано звiдкiлясь
прийшов страшний велетень Корморан і поселився неподалiк, у печерi над
самою дорогою. Був вiн голодний i злий. Щоранку виходив на дорогу i
хапав кожного, хто йому трапиться: i людину, i барана, i гусака, і
порося, i пса. Жителi села так боялись що самi приносили йому курей i
свиней. Від того Корморан розтовстiв, як копиця сiна. Вiн уже перестав
виходити на дорогу; валявся увесь день у печерi. І жив би велетень
Корморан тисячу рокiв i донинi, , якби не хлопчик, котрого звали Джек. |
Давним-давно жили в глушині Шотландії двоє братів. Жили вони в дуже
відокремленому місці, за багато миль від найближчого села, і
прислужувала їм стара куховарка. Окрім них трьох, в будинку не було ні
душі, якщо не рахувати старого кота та мисливських собак. |
Колись давно жив один старий лорд. Мешкав він у
розкішному замку на березі моря, але почувався дуже самотнім, бо не мав
жодної близької людини. У залах і покоях не чути було молодих голосів,
не лунав веселий сміх. Годинами ходив старий лорд по вимощеній кам'яними
плитами галереї або сидів біля вікна й дивився на похмуре море. Була у
нього маленька онука, але він ні разу не бачив її. |
Жив колись король з королевою, і був у них єдиний син. Ось підріс
королевич, і король з королевою влаштували свято. Скликали вони на
бенкет найзнатніших людей зі всього королівства. Засвітилися вікна
вогнями, заблискали білі палати сріблом, золотом і дорогими самоцвітами.
Опівночі гості розійшлися по будинках, а королевич вийшов погуляти в
гай, де зростали старі липи. Зійшов місяць, стало світло, як вдень,
королевичу не спалось. Гай стояв, немов зачарований, - товсті стволи
старих дерев відкидали темні тіні, а місячне світло, проникаючи крізь
листя, малювавало на землі химерні узори. |
Давно-предавно, а точнiше сказати - не пригадаю коли, жила на свiтi
бiдна вдова з сином. Допомоги їм чекати не було звiдки, отож i жили вони
нужденно, часом не лишалося нi жменьки борошна, нi жмутика сiна для
корови.
От одного разу мати й каже: - Що ж вдiєш, Джек, доведеться нам
продати корову.
- Навiщо? - запитав той. |
Жив на світi багатий старий король. Вiн мав навiть свою придворну
чаклунку i дуже пишався з того, якi чудеса могла вона творити. I от
якось король сповiстив жителiв усього королiвства про те, що вiн
вiддасть свою молодшу доньку i пiвкоролiвства тому, хто переможе
придворну чаклунку. Але з умовою: якщо хтось вiзьметься за це i не
викопає, той позбудеться голови.
А жили у цьому королiвствi троє
братiв: Біл, Том i Джек. Жили вони в бiднiй сiм'ї на околицi
королiвства. Коли до них долетiла королiвська звiстка, всi вирiшили
спробувати щастя. Першим у дорогу зiбрався старший брат – Біл. |
Ви знаєте, чому сова так сердито кричить вночі: "Уух, уух!”? Якщо ні,
ми вам розповімо.
В минулі часи – то було не при моєму віці, і не при
вашому – в Англії водилося багато всякої нечисті. Всякі там ельфи,
паки, велетні, розмовляючи жаби та інше. І, звичайно, феї, які були
всесильними і всемогутніми. Вони часто приймали образ людей і
дізнавалися про всі людські таємниці. Але більше за все феї полюбляли
карати людей за негарні вчинки і нагороджувати за добрі. |
Давным-давно
жил в Хилтон-Холле один брауни, то есть домовой, – самый проказливый из
всех домовых на свете. По ночам, когда слуги расходились спать, он все
переворачивал вверх дном. Сахар насыпал в солонки, в пиво бросал перец,
опрокидывал стулья, столы ставил ножками вверх, выгребал горячие угли
из каминов – словом, пакостил, как мог. Но порой он приходил в хорошее
расположение духа, и вот тут-то!..
— Постойте, а кто это — домовой? — спросите вы. |
| |
| | |
|
|