>Жив на світi багатий старий король. Вiн мав навiть свою придворну
чаклунку i дуже пишався з того, якi чудеса могла вона творити. I от
якось король сповiстив жителiв усього королiвства про те, що вiн
вiддасть свою молодшу доньку i пiвкоролiвства тому, хто переможе
придворну чаклунку. Але з умовою: якщо хтось вiзьметься за це i не
викопає, той позбудеться голови. А жили у цьому королiвствi троє
братiв: Біл, Том i Джек. Жили вони в бiднiй сiм'ї на околицi
королiвства. Коли до них долетiла королiвська звiстка, всi вирiшили
спробувати щастя. Першим у дорогу зiбрався старший брат – Біл. Шлях
був неблизький, отож мати наготувала синовi в дорогу харчiв. І ось Біл
полишив батькiвський дiм. Iшов, iшов, аж ось зустрiчає сивого,
згорбленого маленького дiдуся. – Доброго ранку, Бiле, – привiтався до нього старий. – Ранок як ранок, – вiдповiв Біл. – Куди прошкуєш? – запитує дiдусь.
– А тобi яке дiло? Ось так вiдповiв Біл i пiшов далi. Дiстався вiн,
нарештi, до королiвського замку, i заявив, що прийшов спробувати
подолати придворну чаклунку. – Що ж, почнемо, – каже король. – Побачимо, хто кого переможе!
– Тут i дивитися нiчого, – вiдповiв Біл, кинувши зневажливий погляд у
бiк сухенької, маленької бабусi. Та чаклунка раптово навалилась на
нього важкою кам'яною вежею i бiдний Біл навiки вгруз у землю. Почав
збиратися в дорогу середнiй брат – Том. Мати його просить: – Не йди, Томе, раптом i ти, як i Біл, не повернешся.
– Нi, мамо, якщо вже вирiшив, то треба йти, – вiдповiв Том. Взяв харчi
та й подався. Iде, а назустрiч йому той самий згорблений, сивий дiдок.
Далi з Томом сталося те, що й зi старшим братом, бо вiн не захотiв
розповiсти дiдусевi, куди йде. Король, як i минулого разу, покликав
свою чаклунку i сказав Томовi: хто кого подолає, той буде переможцем.
Том зверхньо поглянув на немiчну з виду бабусю i виступив уперед. I
сталося з ним те, що i з Білом. Настала черга Джековi йти до королiвського замку. I попросив вiн матусю приготувати йому в дорогу поїсти. Але мати сказала:
– Не йди, синочку! Ти один у мене лишився. Але Джек вiдповiв, що
повинен iти. Мати так гiрко плакала, що нiчого не змогла приготувати
йому в дорогу. Отож Джек узяв з собою шматок сухого хлiба та й подався.
Незабаром вiн зустрiв старого, сивого, згорбленого дiдуся. – Доброго ранку, Джек, – привiтав його дiдусь. – Доброго ранку, дiдусю! – вiдповiв Джек. – Куди шлях верстаєш? – Та ось, дiдусю, шукаю корабель, котрий може ходити по суходолу. Чи не хочеш поснiдати зi мною?
– Спочатку вiзьми ось цю палицю, – каже дiдусь, – i йди тiєю дорогою,
якою я прийшов сюди. Iди, доки не дiйдеш до чистого джерела. Опусти в
джерело палицю і тримай доти, доки вода не перетвориться на вино. На
березi ти знайдеш срiбний глечик i кухоль. А потiм здогадайся сам, що
тобi робити. А як повернешся сюди, корабель буде готовий. Що ж, Джек
пiшов i швидко знайшов чисте джерело, опустив у нього чарiвну палицю i
тримав її там до тих пiр, аж поки вона не перетворилась на вино. Набрав
повен глечик вина й принiс його дiдусевi. Вони разом поснiдали сухим
хлiбом i запили вином. А корабель на колесах уже чекав на нього. –
Сiдай на цей корабель, Джек, – мовив дiдусь, – i скажи такi слова:
"Пливи, мiй корабель, пливи!" – i корабель попливе. Та не забудь, ти
повинен брати на корабель кожного, хто стрiнеться тобi на шляху до
королiвського замку. I ще пам'ятай: кожного, хто сяде на твiй корабель,
ти маєш запитати, як його iм'я. От Джек сiв на корабель і сказав:
– Пливи, мiй корабель, пливи! I корабель поплив. Коли вони пропливали
через високi гори, Джек побачив чоловiка, котрий валив величезнi
дерева. Джек здивувався i запитав: – Агов, як тебе звати? – Хто-всiх-подолає!
– Хто всiх подолає? Авжеж, це ти. Сiдай до мене на корабель.
Хто-всiх-подолає сiв на корабель, i далi вони попливли разом. Коли
пропливали над зеленим лугом, Джек побачив велику череду й чоловiка,
котрий ловив i тут же поїдав свиней, корiв, овець. – Агов, як тебе звати? – крикнув Джек. - Хто-найбiльше-з'їсть!
– Хто найбiльше з'їсть? Звiсно, це ти! Сiдай до мене на корабель.
Хто-найбiльше-з'їсть сiв на корабель, i далi вони попливли втрьох. Коли
спускалися в долину, Джек побачив чоловiка, який спорожнював усi
джерела i струмки. – Агов, як тебе звати? – крикнув Джек. – Хто-найбiльше-вип'є! – Хто найбiльше вип'є? Пий собi на здоров'я! Хочеш їхати з нами? Хто-наибiльше-вип'є сiв на корабель, i Джек сказав:
– Пливи, мiй корабель, пливи! I корабель поплив далi. Потiм Джек
побачив, як стежкою бiжить чоловiк. Спочатку вiн бiг на однiй нозi,
потiм на другiй. Джек запитав: – Агов, як тебе звати? – Хто-всiх-пережене!
– Хто всiх пережене? Так, це ти! Сiдай до нас на корабель.
Хто-всіх-пережене також сiв на корабель, i вони попливли, аж поки не
зустрiли чоловiка, який стояв з рушницею i цiлився вгору, нiби хотiв
пiдбити зайця в небi. – Агов, як тебе звати? – крикнув Джек. – Хто-найдалi-стрiляє! – Поїхали з нами! Влучний стрiлець також сiв на корабель, i Джек сказав:
– Пливи, мiй корабель, пливи! I вони попливли далi, аж поки не зустрiли
чоловiка, котрий дивився вдалину, приклавши до чола руку. – Агов, як тебе звати? – запитав Джек.
– Хто-найдалi-бачить! Поїхали з нами. Хто-найдалi-бачить сiв на
корабель, i вони попливли прямiсiнько до замку короля. А коли
дiсталися, Джек крикнув: – Егей! Iз замку вийшов король i запитав: – Ти чого приїхав? – Хочу спробувати щастя – може, зумiю подолати вашу чаклунку i завоювати серце принцеси. – А ти пам'ятаєш умову: якщо ти чи твої помiчники не подолають чаклунку, твоя голова полетить з плечей? – запитує король. – Пам'ятаю! – вiдповiв Джек. – Що ж, тодi почнемо, – каже король i кличе стару чаклунку. А Джек покликав Хто-всiх-подолає. Випробування закiнчилось нiчиєю.
– Що ж, – каже король, – а тепер: хто бiльше з'їсть? Джек покликав
свого друга Хто-найбiльше-з'їсть. Спочатку їм привели бика, i
Хто-найбiльше-з'їсть умить його проковтнув. Потiм двох корiв, потiм
кiлькох свиней i, нарештi, дванадцятеро овець. Хто-найбiльше з'їсть
проковтнув і їх, а стара чаклунка ще з биком не впоралась. – Молодець, – сказав король. – А ось випити бiльше, нiж моя чаклунка, тобi не вдасться!
– Спробуємо, – вiдказав на те Джек i покликав свого приятеля
Хто-найбiльше-вип'є. I той випив спочатку струмок, потiм озеро i,
нарештi, взявся випити рiчку. Та королевi шкода стало рiчки, i вiн
сказав: – Тут усе ясно. А от хто кого пережене? Джек покликав
Хто-всiх-пережене, король дав йому i своїй чаклунцi по яєчнiй шкаралупi
й наказав добiгти до океану, зачерпнути солоної води й повернутися
назад. Хто-всiх-пережене добiг, звичайно ж, першим, зачерпнув солоної
води, побiг назад і на півдорозi зустрiв стару чаклунку ще з порожньою
шкаралупою. – Ой, втомилась, – поскаржилась чаклунка. – Я теж, – вiдповiв Хто-всіх-пережене.
– Давай вiдпочинемо, – запропонувала вона, – не варто надриватися задля
інших. Вони вибрали затишну зелену галявину i сiли вiдпочити. – Ти
поклади голову ось сюди, – каже стара, – та засни годинку. А треба вам
сказати, що у старої чаклунки була в кишенi чарiвна кiсточка, яку
тiльки пiдкладеш пiд голову сплячому, вiн спатиме доти, доки ту
кiсточку не забереш. I ось чаклунка дочекалась, коли нарештi
Хто-всiх-пережене мiцно заснув, i пiдклала йому пiд голову цю кiсточку.
Потiм перелила морську воду з його шкаралупи у свою i побiгла назад до
королiвського замку, Джек уже почав хвилюватися і попросив свого
приятеля Хто-найдалi-бачить подивитися, де це забарився
Хто-всiх-пережене. Хто-найдалі-бачить одразу ж побачив його. – Вiн
спить на галявинi, що на пiвдорозi звiдси, а пiд головою у нього лежить
чарiвна кiсточка. Якщо її не прибрати, вiн не прокинеться. – Хто-найдалі-стріляє! – покликав Джек.
– Стрельни-но в ту кiсточку, що пiд головою у Хто-всіх-пережене! –
попросив вiн. Хто-найдалi-стрiляє вистрелив, вибив кiсточку, i
Хто-всiх-пережене одразу ж проснувся. Скочив на ноги, схопив шкаралупу,
добiг до океану, набрав солоної води i на пiвшляху назад наздогнав
стару чаклунку. Вiн навмисне штовхнув її пiд руку, i зла чаклунка
розлила солону морську воду. Так Джек і одружився з принцесою
швидше, нiж встигла повернутися в замок стара чаклунка. I коли я
полишав їх, вони були дуже щасливi.
