> Була собі хатиночка, навколо неї пліт. Жили в хатинці півничок і сірий кіт-воркіт.
Кіт зрання та до вечора у лісі полював, А півник в хаті порався та квіти поливав.
От якось вранці вирушив до лісу кіт—воркіт. Аж тут лисичка хитрая прибігла до воріт.
Прибігла, облизалася гостреньким язичком та й почала виспівувать солодким голоском:
- Ой півнику-когутику, який ти молодець! Голівка в тебе масляна, червоний гребінець.
Нема ні в кого пір’ячка, такої довжини… Ой вийди на подвір’ячко ворота відчини!
Сподобалися півнику привітливі слова, він за ворота виглянув: - А хто це там співа?
Схопила лиска півника та й кинулась в байрак! Кричить і б’ється півничок, не вирветься ніяк.
- Ой котику-воркотику біжи сюди, біжи! Звільнитися від ворога мені допоможи!
А кіт ще недалеко був, щодуху пострибав, нагнав хвостату злодійку і друга врятував.
На другий день котові знов іти до лісу час. От він іде, а півнику дає такий наказ:
Гляди ж, мій любий братику, веди себе як слід. Усяким хижим злодіям не відчиняй воріт!
Пішов до лісу кіт- воркіт, далеко десь бреде. А вже лисичка тут як тут і знов своє веде:
Ой півнику-когутику, який ти молодець! Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець.
Ой вийди із хатиночки, ворота відчини. Я дам тобі насіннячка ще й ягід бузини!
От півник тільки виглянув: Хто ягоди приніс? Схопила лиска півника та й кинулась у ліс!
Щосили б’ється півничок: кричить на всі лади: Ой котику-воркотику біжи скоріш сюди!
Примчав із лісу кіт-воркіт, хоч і далеко був, нагнав хвостату злодійку і півника здобув.
На третій день збирається ізнов до лісу кіт та й каже: Ти вже ,півнику, не відчиняй воріт.
А як не будеш слухатись, потрапиш у біду. Тебе вже я не визволю, бо я далеко йду!
Лишився в хаті півничок, сидить, забився в кут. А вже лисичка хитрая ізнову тут як тут.
Ой півнику-когутику, який ти молодець! Яскраве в тебе пір’ячко, червоний гребінець.
Ой вийди на подвір’ячко ворота відчини. Прийшли співці з музиками з чужої сторони.
Пісні співать збираються ще й танці витінать. Без тебе, без когутика, не хочуть починать!
От півник тільки виглянув: Які ще там пісні? – Схопила лиска півника та й зникла в гущині.
Хоч як не плакав півничок, а котик не почув, бо він у лісі темному далеко дуже був.
Вертається увечері додому кіт-воркіт – нема в хатинці півника, пропав його і слід!
- Ах ти ж хвостата злодійко, ти знову тут була! Мого дружка єдиного до себе потягла…
Не став він часу гаяти, не став він лити сліз, узяв мішок та шабельку й пішов собі у ліс.
Приходить кіт на галяву: і бачить: перед ним стоїть хатинка лисяча із ганком різьбленим.
А ось дочка лисиччина – маленьке лисеня – з метеликами грається та жабок доганя.
Підкрався кіт тихесенько, стрибнув, що сили мав, і враз дочку лисиччину за хвостик упіймав!
В мішку дочка лисиччина пищить та верещить. Лисичка з хатки вибігла, побачила й кричить:
Ой котику-воркотику! Та же ж моя дочка?! А ти навіщо, злодійко, взяла мого дружка?
Віддай негайно півника, оддам тобі дочку! – А півник , в хаті замкнений, кричить: Ку-ку-рі-ку!
Побачила тут лисонька, що спорити не слід, та й випустила півника, й дочку віддав їй кіт.
От кіт-воркіт із півником вернулися назад. І знову у хатиночці настали мир і лад.
Лисиця вже боялася приходити сюди. А півник жив із котиком і слухався завжди.
|