>Два морози йшли у ліс, все вбирали в іній. В того був червоний ніс, а у цього — синій. — Старший буде той із нас,- каже брат до брата,— хто людину зможе враз до кісток пробрати! Їде дядько в сіряку, їде пан у шубі. — Вибираймо до смаку, братику мій любий! Посміхнувся Синій Ніс і побіг до пана: — Як би швидко кінь не віз, я вже не відстану! А Червоний Ніс з гори дивиться й сміється: — Крізь куниці та бобри він і не проб ється. Ну, а з дядьком аж ніяк я не забарюся: під розірваний сіряк зараз заберуся! Синій Ніс на пана враз налетів щодуху. От під комір вже забравсь, от схопив за вуха. Пан ховає в хутро ніс, зовсім замерзає. А мороз під шубу вліз і не вилізає. І щипав, і пік як слід пана всю дорогу. Та й лишив біля воріт вже напівживого. В сніжній віхолі назад наш мороз понісся. — Чи вже впорався мій брат з дядьком на узліссі? А мороз — Червоний Ніс — теж за дядька взявся. Дядько крекнув, з санок зліз та й підперезався. Витер іній, що вже встиг обліпити брови, і ступивши просто в сніг, став рубати дрова. От мороз поліз в дірки, і пече, й щипає, тільки дядько залюбки знай собі рубає. Вже подертий сірячок зовсім змок від поту. Відступив мороз на крок, каже:— Ну й робота! Дядько вже сіряк скида, видно, вгрівся добре. На сіряк мороз сіда, каже:— Ач, хоробрий! Як залізу я в сіряк та укрию льодом, от тоді й побачиш, як задубієш згодом! Склавши дрова, дроворуб йде до одежини. А сіряк цупкий, як луб, весь — як та крижина! І, натішившися вкрай, морозець радіє: — Шубу з льоду одягай! Я тебе зогрію! Каже дядько:— Не шуткуй! Забирайся духом! — Та й почав по сіряку молотить обухом. Захрустів в мороза бік, затріщали кості. Ледве-ледве він утік, плачучи від злості. Вдягся дядько та й погнав коника до хати. А мороз пошкандибав під замет зітхати.
