Понеділок, 23.10.2017, 21:48
Приветствую Вас Гість RSS
Дитячий сайт Казкар
ГоловнаКаталог статейРегистрацияВхід
Українські народні казки
Русские народные сказки
Літературна казка
Казки народів світу
Мамина казка
Дитячі вірші
Сценарій казки
Понеділок, 23.10.2017, 21:48
Завітайте на наш новий сайт за адресою http://kazkar.info/


Меню сайту
Категорії розділу
Англійські казки [10]
Індійські казки [13]
Китайські казки [7]
Французькі казки [10]
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Форма Входу
Головна » Казки народів світу » Індійські казки

Рисове Зернятко


Колись у далеку давнину жила бідна жінка. Мала вона двох синів. Щоранку парубки ходили на полювання. Впольовану дичину продавали на базарі. Так і жили.
Якось сини пішли на полювання та не повернулися. Бідолашна мати чекала на них до самої ночі, а тоді подалася до старої відьми, яка мешкала поблизу їхнього села. Жінка розповіла відьмі про те, що сталося, а та й каже:
— Проковтнула твоїх діток величезна змія, сидять вони тепер в її череві, а вийти на світ не можуть.
Заридала мати:
— Що ж мені робити?! Як синочків моїх урятувати? Немає в мене сили такої, щоб змію вбити.
— Гаразд, — сказала відьма. — Дам я тобі рисове зернятко. Посади його та полий. Тоді виросте із зернятка хлопчик, який тобі й допоможе. Але ти маєш решту свого життя любити його так, як і рідних синів.
Жінка зраділа, заприсяглася, що все зробить, як відьма навчила, взяла рисове зернятко та пішла швидше додому. Там посадила його та добре полила, аж бачить, з-під землі з'явився хлопчик. Обійняв він жінку й питає:
— Що накажете мені робити, матінко? А жінка відповідає:
— Іди, синку, до лісу, звільни братів своїх зі зміїного черева.
Вклонився Рисове Зернятко жінці, відшукав спис, з яким брати на полювання ходили, та рушив до лісу. Страшно в лісі було, темно, але хлопчик не злякався. А як побачив величезну змію з роздутим черевом, підкрався до неї й проштрикнув списом. Вийшли з черева мертвої змії брати, подякували хлопчику, а тоді всі разом пішли додому.
Рисове зернятко
Минали роки. Брати все ходили на полювання, а Рисове Зернятко днями й ночами порався по господарству. Він виріс та зробився доладним парубком.
Завжди й в усьому допомагав братам і матері, проте вони його не любили, бо Рисове Зернятко не був їм рідним. А коли брати одружилися, то ще гірше стало. Щодня невістки знущалися з юнака, адже мати розповіла їм, що Рисове Зернятко не її син. От тільки про те, що він урятував її дітей від страшної смерті, розповісти забула. Вирішив тоді Рисове Зернятко піти по світу — щоб ліпшу долю відшукати.
Багато днів мандрував Рисове Зернятко. Допомагав людям, а ті його годували. Якось надвечір ішов він лісом до одного міста. Йшов собі, йшов, аж збагнув, що до ночі перейти ліс не встигне. Тоді парубок побачив величезне дерево. Заліз він на нього, об-лаштувався на товстій гілці та заснув.
Посеред ночі Рисове Зернятко прокинувся, бо піддеревом хтось голосно сварився:
— Я здобич стерегтиму! — каже один голос.
— Ні, я! — відказує інший.
Придивився Рисове Зернятко, а то розбійники. Злякався парубок, що вони його побачать, і принишк. Аж третій розбійник каже:
— Давайте так зробимо: поділимо монети на три рівні частини. Кожен пильнуватиме свою. А найцінніший скарб, царський перстень, сховаємо на дереві.
Інші двоє розбійників погодилися. Тут Рисове Зернятко геть перелякався, бо вже подумав, що хтось полізе на дерево. Але один з розбійників просунув руку крізь гілля та причепив невеличку торбинку до галузки.
Рисове Зернятко після цього вже ніяк не міг заснути. А розбійники поїли й полягали спати. Тоді Рисове Зернятко тихесенько, щоб не розбудити розбійників, зняв торбинку з галузки, зістрибнув з дерева та кинувся навтьоки.
Біг він, біг, аж поки не побачив місто. Вже біля самого міста Рисове Зернятко зазирнув у торбинку, що в розбійників поцупив, і занімів: там лежав золотий перстень з чималим діамантом. Ніколи у своєму житті парубок не бачив такої краси. Вирішив він, що обов'язково поверне перстень царю.
У місті Рисове Зернятко відразу побачив царський палац і попрямував туди. Однак біля брами його зупинили вартові:
— Куди йдеш, волоцюго? Тобі тут не місце! А Рисове Зернятко їм відповідає:
— Пустіть мене до царя, маю дещо йому віддати. Почули це вартові та давай глузувати:
— Що ж такий шарпак може царю віддати? Хіба що вошей!
Та Рисове Зернятко не зважав на образливі слова вартових. Він продовжував наполягати на тому, щоб його пустили. Вартові здивувались, що парубок ніяк не хоче піти, тому покликали царського радника. Той вислухав Рисове Зернятко, а коли побачив перстень, звелів відвести юнака до царя.
Цар дуже зрадів, що Рисове Зернятко повернув йому перстень. А потім сказав:
— Дякую тобі, юначе, за твою чесність. Хотів би я подякувати й твоїм батькам, що виховали такого порядного сина.
Тоді Рисове Зернятко розповів царю про своє життя та про те, якими невдячними бувають люди. Цар уважно слухав парубка, а після того мовив:
— Мені буде за честь називати тебе сином. Кращого за тебе годі й шукати.
З того часу оселився Рисове Зернятко в палаці. Цар його полюбив, наче рідного. А стара мати, коли почула, що Рисове Зернятко став царевичем, шкодувала решту свого життя.




Разом із цим читають:
Категория: Індійські казки |
Просмотров: 3453 | Теги: індійські казки, казки Індії

Пошук

Реклама

Copyright Дитячий сайт Казкар©2010- 2017
Безкоштовний хостинг uCoz