Вівторок, 28.01.2020, 03:01
Приветствую Вас Гість RSS
Дитячий сайт Казкар
ГоловнаКаталог статейРегистрацияВхід
Українські народні казки
Русские народные сказки
Літературна казка
Казки народів світу
Мамина казка
Дитячі вірші
Сценарій казки
Вівторок, 28.01.2020, 03:01
Завітайте на наш новий сайт за адресою http://kazkar.info/


Меню сайту
Категорії розділу
Англійські казки [10]
Індійські казки [13]
Китайські казки [7]
Французькі казки [10]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма Входу
Головна » Казки народів світу » Індійські казки

Зрадливий товариш
>

Зустрілися якось і потоваришували шакал та верблюд. Такими друзями стали, що, здавалося, й водою їх не розіллєш. І от одного разу, коли вони, гуляли понад річкою, шакал каже верблюдові:

- Слухай-но, друже, переберімося на той берег! Ти тільки поглянь, як там гарно зеленіє поле! Яка там, певно, соковита й солодка росте цукрова тростина! Такої ти, мабуть, ще ніколи й не куштував!

- А чого ж! - зрадів верблюд.- Сідай мерщій мені на спину.

Так і зробили. Сів шакал верблюдові на спину, той ступив у воду, й невдовзі обоє вже були на тому березі.

Шакал казав правду: за річкою розкинулося широке зелене поле, а на полі росла   запашна, соковита й солодка цукрова тростина.

Верблюд забрів на самісіньку середину поля й ласував собі, скільки хотів. А шакал тим часом примостився на березі й ловив рибку. Рибки в річці було хтозна-скільки, тож і шакал невдовзі наївся донесхочу та й ліг подрімати. Поспавши трохи, він прибіг до верблюда, а тоді почав гасати по полю й голосно гавкати..

Шакалове гавкання почули в селі, яке було неподалік, і люди, хапаючи все, що під руку трапить, кинулися на поле.

Шакал, побачивши, що до них біжать люди з дрючками, злякався, підібгав хвоста й забився під кущ. А верблюда, якому нікуди було сховатися, оточили з усіх боків селяни й заходилися лупцювати. Ледве живий вирвався він од них. Насилу доплентав до річки. Тут його наздогнав шакал. Ніби нічого й не сталося, мовив:

- Ну, наїлися ми досхочу! Час би й додому.

- Що час, то час! - скрушно зітхнув верблюд.

- То я сідаю тобі на спину?

- Та сідай уже!

Коли вони відпливли від берега, верблюд не витримав і спитав:

- А чого це ти, любчику, гавкав у полі? Невже ти не знав, що той гавкіт почують люди й збіжаться до нас? Чого це тобі заманулося так робити?

- І сам не знаю,- відповів шакал.- Просто така вже в мене звичка: як поснідаю добряче, то й поривав мене гавкати на всю пельку.

- Он воно що! - мовив верблюд.- То ти таки не винен. Звичка в звичка! 

Верблюд замовк, а посеред річки, де було дуже глибоко, озвався знову:

- А знаєш, друже, мені оце так чогось захотілося похлюпостатися в річці, попірнати.

- Що ти, що ти! - злякано заскиглив шакал.- Адже тут он як глибоко, навіть дна не видно! Я ж утоплюсь, сам знаєш! Не роби цього! Та й чого це раптом тобі закортіло пірнати серед річки?

- І сам не знаю -закортіло і край!  -відповів верблюд.- Просто така вже в мене звичка. Хіба я винен? Страх як люблю пірнати, надто після того, як мене добряче почастують дрючком по спині!

З цими словами верблюд пірнув під воду, а коли випірнув, то шакала в нього на спині вже не було - він захлинувся й потонув.

І ніхто навіть сльози за шакалом не зронив, ніхто не жалів його, бо за такими зрадливими товаришами не жалкують.


Разом із цим читають:
Категория: Індійські казки |
Просмотров: 2828 | Теги: індійські казки, Індійська народна казка

Пошук

Реклама

Copyright Дитячий сайт Казкар©2010- 2020
Безкоштовний хостинг uCoz