>Одного разу Вовк пішов гуляти. Дорогою він знайшов шматок сала. На той
час Вовк не був голодним; він обнюхав сало, помацав його лапою й
сказав: – Я б тебе, напевно, з'їв, та дуже вже ти солоне. Залишив Вовк
сало і пішов далі. Коли йому схотілося їсти, він вже нічого не знайшов.
"Ну й дурень же я,– подумав він,– от, якби ж то я вчасно здогадався
з'їсти той шмат сала! Але тепер вже цього не повернеш.” Через деякий
час він зустрів Свиню з цілим виводком поросят і сказав їй: – Послухай,
я з'їм одного з твоїх поросят, дуже вже я голодний. – Одного, так і
бути, ти можеш з'їсти,– відповіла Свиня,– але мої дітки нехрещені. Не
можна ж їх їсти, неохрестивши. Ходімо до ставка, там візьмемо воду для
хрещення. Дійшовши до ставка, Свиня мовила Вовку: – Спіймай будь-кого з
малюків! А коли вони спіймали поросятко, вона сказала: – Набери в лапу
води! Тільки-но Вовк нахилився, щоб набрати води, вона щосили штовхнула
його писком, Вовк скотився у ставок. Поки він там порсався, Свиня й
поросята втекли. А бідний Вовк все згадував про той шматок сала: "Ну й
дурень же я, що не з'їв його, коли знайшов!” Пішов Вовк далі й побачив
на пасовищі баранів. Він сказав їм: – Гей ви, барани! Вже як ви хочете,
але одного з вас я мушу з'їсти, я дуже голодний! – Добре, одного з нас
можеш з'їсти,– мовили барани,– але спершу ми повинні відслужити
вечірню. Барани зійшлися докупи й почали бекати з усіх сил. Люди, яким
було наказано стерегти баранів, подумали: "Чому це наші барани зійшлися
докупи?” Вони помітили Вовка й прогнали його. Вовк підійшов до череди
корів, за якими йшли телята. Він сказав Коровам: – Слухайте, я мушу
з'їсти хоча б одне теля з вашої череди, дуже вже я голодний! – Добре,
бідолашний,– мовили корови,– так і бути, їж його; але спершу ми повинні
потанцювати. І корови миттю зібрались в коло, а телят помістили
всередині. – А тепер візьми-но теля,– сказали вони Вовку. Як тільки
Вовк намагався наблизитись, вони виставляли роги вперед. Вони б його
закололи рогами до смерті. Знову лишився Вовк голодним. "От,– говорив
він собі,– який я нещасний! Якби ж то я вчасно здогадався з'їсти той
шмат сала! Я подохну з голоду.” Він пішов на луки, де випасалась Кобила
з лошам. Вовк сказав Кобилі: – Дуже вже я голодний! Мушу я з'їсти твоє
лоша! – Добре, вовче,– мовила Кобила,– ти його отримаєш, але він
підкований. Я не можу віддати його тобі, доки не зніму підкови. Вона
попросила Вовка взяти лоша за ногу, щоб їй зручніше було здирати
підкови, а лоша хватило вовка копитом і зламало йому щелепу. Зовсім
зажурився бідний Вовк, присів під дубом, на якому сидів чоловік і
відрубував сухе гілля. Вовк голосно тужив на свої злопригоди. – Який я
нещасний! – ремствував він.– Я знайшов шмат сала – і не здогадався його
з'їсти. Зустрів Свиню з поросятами – і по-глупості жодного з них не
зміг собі здобути. Наскочив на баранів: вони мовили, що хочуть спершу
відслужити вечірню; я погодився зачекати – і жоден з них мені не
дістався. Зустрілась мені череда корів. Вони захотіли потанцювати,
перед тим як віддати мені теля – і ледве мене не закололи рогами.
Зустрів Кобилу, а вона здумала зірвати підкови зі свого лошати – і він
зламав мені щелепу. Не вистачає тільки, щоб мене громом вбило. В цю
мить, чоловік, який сидів на дубі й слухав усе, що говорив Вовк,
випустив сокиру з рук; тут Вовку й прийшов кінець.
