Жадність ніколи не приведе до добра.

Жив на півночі Індії один багатий ювелір. І ось одного разу вирішив він відправитися торгувати в інші країни.

Довго їздив він з міста в місто і нарешті прибув на Малабарськоє побережжя, де і зупинився на нічліг в будинку однієї жінки. А у дворі цього будинку стояла дерев'яна

статуя, в лобі у якої був вставлений великий і красивий діамант. Побачив ювелір цей діамант, і дуже він йому сподобався. Вирішив ювеліра вкрасти коштовний камінь. Не знав він, проте, що статуя ця приводилася в рух за допомогою особливого пристосування.

І ось, коли настала ніч, пробрався ювелір в двір, підійшов до статуї і протягнув руку, щоб узяти коштовний камінь. Але тільки ювелір доторкнувся до каменя, як руки статуї міцно обхватили злодія, та так, що він завив від болю.

Почула господиня будинку його крик, вийшла в двір і, побачивши, що статуя тримає ювеліра, сказала йому:

— Про син мій, ти дуже недобре поступив, вирішивши обкрасти бідну жінку! Доведеться тобі тепер віддати всі коштовності, які у тебе є, інакше статуя не відпустить тебе. Робити було нічого. Віддав ювеліра всі свої коштовності жінці.

З тих пір став багач жебраком і живе тільки тим, що ходить по будинках і просить милостиню.

— Тому я і говорю, — продовжував Даманак, — нічого скаржитися, якщо сам винен в своїй помилці. — І, помовчавши небагато, додав: — А зараз так само, як я подружив Льва з Буйволом, так і посварю їх.

— Я не упевнений, брат, що тобі вдасться це зробити, — заперечив Каратак. — Аж надто міцно вони подружилися.

— Не турбуйся, брат, — відповів Даманак. — Те, що не можна зробити силою, легко можна виконати з по-

потужністю хитрості. Саме так одному Воронові вдалося погубити Кобру.

– А як це трапилося? — запитав Каратак.

— А ось послухай. — відповів Даманак.