|
|
 |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
 | |  |
|
Всего материалов в каталоге: 400
Показано материалов: 41-50 |
Страницы: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 39 40 » |
|
Шапочка у глині,
Сажа на коліні,
Пальчики зелені,
Плаття у смажені.
У смажені навіть ніс,
На щоках сліди від сліз.
Отака Гануля,
Дівчинка-бруднуля. |
 Спочатку все йшло гаразд. Петер узяв
собі за звичку цілими днями походжати по заводу, всюди заглядати, навіть
намагався робити якісь зауваження майстрам, а вони поміж собою сміялися
з нього; та найбільшою для нього втіхою було дивитись, як дмуть скло. |
Кому траплялося подорожувати по Швабії,
той, певно, не минув Шварцвальду. І не тому, що там ростуть такі
величезні ялини, яких не побачиш десь-інде, — ні, найбільшу увагу
мандрівника привертають тамтешні люди. Височенні на зріст, широкоплечі й
дебелі, вони дуже відрізняються від жителів сусідніх околиць. |
 Жив собі колись в Олександрії бідний
кравецький підмайстерок на ім'я Лабакан, і працював він у найкращого
майстра в місті. Не можна сказати, щоб Лабакан не вмів орудувати голкою —
навпаки, він добре виконував дуже тонку роботу, — і несправедливо було б
також назвати його ледарем. |
 Мій батько був суддею в Акарі. Усіх дітей у
нього було троє: я — найстарший та брат і сестра — обоє значно молодші
від мене. Коли мені минуло двадцять років, один з братів мого батька
покликав мене жити до себе. Він одписав мені все своє майно, але з такою
умовою, щоб я жив при ньому, аж поки він помре. |
 Одного чудового дня, коли сонце було вже на
вечірньому прузі, каліф багдадський Хасід гарненько сидів собі на тахті.
У полудень так парило, що, зморений спекою, він трохи подрімав, а
тепер, після сну, був благодушний і веселий. Попихкуючи, каліф курив
довгу, з рожевого дерева люльку і помалу сьорбав каву, яку приніс раб.
|
 Колись жив один чоловік, що заробляв собі на хліб тим, що приносив воду з річки
до будинку свого роботодавця.
У хазяїна будинку було велике
господарство, і йому було потрібно багато води для поливання садів навколо його
будинку, готування їжі й купання.
І той чоловік приносив воду на
коромислі, з обох кінців якого висіли глиняні глечики. Уранці він виходив із
порожніми глечиками й повертався з наповненими, і так повторювалося по кілька
разів на день. |
 Цариця країни Кунтали бавилася зі своїм маленьким сином, а цар сидів осторонь і
дивився на це зворушливе видовище. Дитинча аж заходилося дзвінким веселим
сміхом.
— Глянь, його личко схоже на повний місяць! — не стримуючи
захоплення, звернулася цариця до царя.
— Атож, він справжнісінький ясний
місяць,— визнав цар. — А коли сміється, то ніби все довкола аж розквітає.
|
 У лісовому краю жив шакал на ймення Чандарава. Одного разу від лютого голоду він
забився у місто. З усіх сторін збіглися голодні пси і, голосно гавкаючи,
кинулися на нього. Нещадно покусаний, рятуючи життя, шакал шмигнув у дім маляра,
а там ускочив у велику бочку із синьою фарбою. Звідти він виліз геть синій. Пси,
що чекали на нього під дверима дому, навіть не впізнали його, і пофарбований
шакал спокійно побіг до рідного лісу. |
 Вони їхали темним лісом, але карета світила, наче ліхтар, і засліпила очі розбійникам, а вони цього не стерпіли. -
Золото! Золото! - закричали вони, кинулись на карету, схопили коней,
убили маленьких служників та кучера і витягли з карети Герду. |
| |
| |  |
|
|
|
