>У лісовому краю жив шакал на ймення Чандарава. Одного разу від лютого голоду він
забився у місто. З усіх сторін збіглися голодні пси і, голосно гавкаючи,
кинулися на нього. Нещадно покусаний, рятуючи життя, шакал шмигнув у дім маляра,
а там ускочив у велику бочку із синьою фарбою. Звідти він виліз геть синій. Пси,
що чекали на нього під дверима дому, навіть не впізнали його, і пофарбований
шакал спокійно побіг до рідного лісу. Забачивши дивовижного звіра із синьою,
як у самого бога Шіви, шиєю, лісові мешканці - леви, тигри, пантери, вовки та і
решта - із жахом кинулися тікати. Хто знає, чого сподіватися від цього
чудовиська, - прика¬зували вони. - Краще сховатись од нього подалі. Чому ви
всі втікаєте? - зупиняв їх Чандарава. - Вам нема чого боятися. Мене сьогодні
створив сам Брахман1. «Віднині помазаний мною на царство, - сказав він,- ти
будеш володарем над усіма звірами». - Прав нами, о царю! - визнали його
лісові мешканці. Новоспечений «цар» подарував левові посаду головного
радника, тигра зробив керуючим палацом, пантері довірив охорону царської
скарбниці, а вовка призначив палацовим сторожем. Зі своєю ріднею, шакалами, він
навіть не захотів говорити: наказав вигнати геть усіх до одного. Із того
часу всі хижаки приносили здобич шакалові, а вже він - своєю царською владою -
розподіляв її між своїми підданими.
Якось, сидячи на раді, він почув
десь далеко тужливе виття шакалів. І тут од великої радості з його очей полилися
сльози, він скочив і голосно завив у відповідь. Звірі одразу збагнули, хто перед
ними. - Як же обдурив нас цей пройдисвіт?! - у гніві вигукували вони. -
Це ж усього-на-всього жалюгідний шакал! За обман - розірвати негідника!
Шакал намагався було втекти, але його наздогнали й роздерли на дрібні
шматки.
1Брахман - представник вищого суспільного кола в Індії; тут:
Бог-творець.
