>Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх
курей у ліс та в поле. Якось півень грібся в землі під деревом і
знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень
гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа
на все горло. А в селі жив один багатій на ім'я д'Арглан. Побачив
радісного півня, підійшов до нього та й каже: — Ану покажи мені свій
гаманець! Схопив гаманець та й гайда з ним додому. А півень як
кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай
срібло! Та пан д'Арглан не віддав ні золота, ні срібла. Півень
кукурікнув іще голосніше. Розгнівався пан д'Арглан та й каже: — Ач,
співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми
віслюками, вони тебе провчать. Довго пам'ятатимеш. лякався півень,
чкурнув геть. По дорозі зустрів вовка. — Добридень, куме! — каже. —
Добридень, куме! Куди це ти біжиш? — Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі
мною! Не пошкодуєш — почастую смачненько. — Хто ж від доброго
частування відмовляється? Біжімо, куме! Це далеко? — Та ні, я побіжу, а
ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу. Побіг півень далі. Аж тут
назустріч йому лис. — Добридень, куме! — каже півень. — Добридень,
куме! Куди це ти біжиш? — Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною — почастую
смачненько. — Люблю я смачно попоїсти! Біжімо! — Та ні — ти лізь до
мене в мішок, я тебе понесу. Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому
летить рій бджіл та шершнів. — Як хочете жала погострити, добре
пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень. Бджолам і шершням
того тільки й треба! Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок. —
Куди біжиш, півню? — питає струмок. — Знаю куди... Пан д'Арглан забрав
моє добро — все моє золото й срібло. Ходімо зі мною — допоможеш мені.
Струмок погодився, і півень сунув його в мішок. Добіг півень до дверей
пана д'Арглана, постукав та як кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє
добро! Золото віддай, віддай срібло! — Ну, начувайся, дурноверхий
горлане! — розлючено вигукнув пан д'Арглан. Надвечір наказав він
спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками. «Дадуть вони йому
чосу!» — подумав пан д'Арглан зловтішно. Замкнули півня з віслюками.
Віслюки хвицають, б'ють копитами в стіни, ревуть. Злякався півень, але
не показав цього — бадьорився. Врешті-решт віслюки кинулися на півня. А
він як гукне вовкові: — Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й
частування! Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д'Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки
півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як
кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай
срібло! «Ну й дивовижа! — подумав пан д'Арглан.— Щоб віслюки та не
подужали півня...» Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві.
«Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити
його до гусей. Хай гуси його поскубуть!» Увечері наказав пан д'Арглан
посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й
заґелґотали, затеребили його й заскубли. А півень як гукне: — Куме-лис,
вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! Лис вискочив з
мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу.
Пан д'Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи
живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та
як загорлає: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай
срібло! «Ой лишенько! — жахнувся подумки д'Арглан.— Невже цей клятий
півень і гусей моїх подушив?» Зайшов у гусник і бачить: лишилося в
ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені. «Це не півень, а якийсь
біс! Та все одно я його подолаю! Мій буде верх!» — Сьогодні ти підеш
спати до моїх дочок,— каже пан д'Арглан півневі.— Вони вже тебе не
випустять, ураз в'язи скрутять! А півень у відповідь: Пане д'Арглан,
оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! Увечері пан д'Арглан
сказав трьом своїм дочкам: — Ось вам півень, донечки! Він спатиме у
вас. Скрутіть вночі йому в'язи! Та коли дочки хотіли були скрутити
півневі в'язи, він гукнув: — Бджоли, шершні, летіть із мішка! Жальте
д'Аргланових дочок, не жалійте! Рано-вранці пан д'Арглан прийшов
глянути, чи скручено півневі в'язи. А півень — фррр! — злетів під
самісіньку стелю та як загорлає: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото
віддай, віддай срібло! Глянув д'Арглан на дочок — аж у очах йому
потемніло: червоні як жар, запухлі, заплакані. «Де ж тепер ради шукати?
— подумав геть розгублений д'Арглан.— Як збутися півня?.. Ага, накажу я
затопити піч і посадити його туди. Згорить, клятий, на вугілля, напевне
згорить!» Затопили піч, розжарили, спіймали півня та й кинули його
туди. А півень і каже струмкові: — Витечи з мішка! Струмок витік, по
всій печі розлився, полум'я загасив. Прийшов пан д'Арглан глянути на
переможеного ворога, а півень — фррр! — вилетів з печі та як кукурікне:
Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло! Вихопив
пан д'Арглан гаманець із кишені, закинув його на дах і крикнув: —
Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе
нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав...
Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та
гордий. Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і
казці кінець!
