>Пролітають біленькі сніжинки І сріблясто на сонці блищать. Мамо, мамо, чому я сніжинки Не умію ніяк упіймать?
Вже здається, що ніби й спіймаю, А відкрию долоню: нема! Лиш водичка з долоні стікає. Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні: — А чи знаєш, чому це так є? Бо у тебе тепленька долоня, А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку, Рукавичку наділа свою. — Мамо, — каже, — тепер я сніжинку Вже напевно, напевно, зловлю!
|