>Десь
за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з
бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні
правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник,
в бабусі — курочка.
Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся
продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда
грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого
добра дідові й каже вона:
— В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко. Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.
Стрибнув
півень на перелаз, закукурікав і помандрував у світ. Іде
дорогами-шляхами, селами-містами, шукає пристанища. Перейшов він через
широкий луг, перелетів річку й опинився в густому темному лісі.
Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:
— Куди ти йдеш? Відповідає йому півник:
— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найматися.
— Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! — мовить ведмідь.
—
Ставай за мною! — каже впевнено півень. Ідуть двоє. Попереду півень, за
ним ведмідь. Пройшли один ліс, пройшли другий, пройшли і третій. В
четвертому лісі, біля самих полонин, зустрічають вовка.
— Куди, півнику, з моїм вуйком путь тримаєш?
— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися! — відповідає півень.
— Візьміть і мене з собою. На полонині нічим поживитися, вівчарі пильно вартують овець! — каже вовк.
—
Що ж, коли просишся, ходи! Ставай третім! Ідуть втрьох: півник, ведмідь
і вовк. Перейшли полонину, подалися одною яругою, другою, третьою. В
четвертій ярузі зустрічають лисичку.
— Куди ти, півнику, з вуйком ведмедем і братиком вовком ідеш? — питає лисиця.
— Прогнав мене дід, іду я до світлого царя на службу найматися.
—
Візьміть і мене! В селі люди замки на всі курники повішали, гусей,
качат позамикали. Доведеться з голоду помирати! — скаржиться лисиця.
— Ставай четвертою! — мовить півник.— Будеш у нашій компанії!
Ідуть
вже четверо: півник, ведмідь, вовк і лисичка. Перейшли звори, перейшли
ріки, поля і ниви. Коли бачили садиби, обминали їх, щоб не потрапити
людям на очі. Нарешті добралися до царських палат.
Вилетів півень на золоті ворота, закукурікав:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Почув цар й каже своєму слузі:
— Іди, запитай, що хоче півень. Півник каже:
— Прогнав мене дід з дому, прийшов я царю служити.
Наказав цар, щоб півня впустили між курей. Коли підійшли до курника, каже півень царському слузі:
— Впусти в курник і мою сестричку лисичку!
— Най іде!
Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила. На другий день рано-вранці вилетів півник на царські ворота й кричить:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Прокинувся цар і наказав замкнути півня в стайню до коней.
Просить півень царського слугу:
— Впусти до стайні й мого братика вовка! Впустив слуга разом із півнем до стайні й вовка, а сам пішов. А вовк загриз усіх коней.
Рано-вранці півень знову на царських воротах виспівує:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Розізлився цар, що півень йому заважає спати, наказує слузі:
— Замкни того півня, та так, щоб більше не будив мене вранці!
Думав слуга, думав, куди б закрити півника, й вирішив замкнути його разом із волами.
Повів слуга півника до стайні, в якій були воли. Просить півень слугу:
— Впусти спершу до стайні мого вуйка ведмедя, а потім я й сам зайду.
Слуга
погодився, і зайшли ведмідь з півником у хлів. Півник скочив на
перекладинку, що висіла під самою стелею, а ведмідь приступив до роботи.
До ранку не залишилося жодного живого вола. Ще й кості голодний ведмідь
обгриз, шкуру пошматував, роги і ратиці по хліву розкидав.
Рано-вранці, тільки зазоріло, вилетів півень на ворота під самим царським вікном і заспівав:
— Кукуріку, я тут, світлий царю! Тепер уже справді розізлився цар. Йому снився чарівний сон, а півень розбудив його.
— Замкни цього півня, коли ні, то накажу замкнути тебе до в'язниці! — каже цар слузі.
— Замикали ми вже того півня й до курника, й до стайні, й до хліва. Та він все тікає! Що з ним робити зараз?
— Замкніть його до казни. В казні ковані двері, звідти не втече! — наказав цар.
Замкнули
півня до казни. Всю ніч там півень орудував. Всі гроші поклював, всі
коштовності поковтав. Не залишилося в казні й ламаного крейцера.
Рано-вранці півень вилетів надвір через віконну решітку, стрибнув на царські ворота й кукурікає:
— Кукуріку, будь здоровий, світлий цар!
— Піймайте того півня й відрубайте йому голову! — лютував цар.
Кинулось
за півнем все царське військо, та півень не ждав, щоб йому голову
відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через
ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. У
густому лісі залишився ведмідь, у глибокій ярузі залишилася лисичка, в
лісі над полониною затаївся вовк.
Загубив по дорозі півник одного
крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата.
Півник стрибнув на вікно й закукурікав:
— Кукуріку, простели, діду, плахту!
Тільки
дід простелив плахту, півник трусонув крильцями, почали з нього
сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю
хату.
Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не можна.
— Для чого тобі, діду, мірка? — питає баба.
— Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — відповідає дід.
Та
баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку то картоплю буде
міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв і на дно мірки
приліпився золотий крейцер.
Побачила його баба й доти діда
просила, поки не розказав їй всю правду. Розізлилася баба на свою
курочку за те, що вона їй кожного дня несе тільки одне яєчко, й
прогнала. Хай, мовляв, іде в світ, як півник, найматися на службу. Пішла
курочка лугом, полем і знайшла той золотий крейцер, що півник загубив.
Проковтнула курочка крейцер і повернулася додому.
— Стели плахту! — кричить курочка бабі.
Баба
дуже зраділа. Зібрала всі плахти, які тільки мала на господарстві.
Стрибнула курочка на плахту, трусонула крильцями, закудкудахкала, та
випав з неї тільки один крейцер. Розізлилася баба на курочку й зарізала
її.
Довго жила баба на той крейцер, що прилип до дна мірки, й на
той, що курочка принесла. Нарешті дід взяв бабу до себе, і стали вони
жити разом.
Певно, добре їм ведеться, бо той півник часто стрибає на дідове підвіконня і співає:
— Кукуріку, простели, діду, плахту! - Спробуйте і ви простелити, можливо, і вам півень насипле золота!
