Був дід та й баба. І баба була дуже люта, а дід був їй підданий. Мали вони городець, зібрали трошки кукурудзів, насушили та й хочуть нести в млин. Та й не мали навіть мішка. Дід зібрав ті кукурудзи в решето та й іде до млина. Змолов і несе муку в решеті додому. А вітер як завіяв, як подув, ту муку йому підняв з решета й розвіяв. Приходить дід додому, а стара до нього:

— Ах ти такий і сякий! Та що ми тепер будемо робити? Іди мені, — каже, — і щоб ти без муки додому не вертав.

Ішов він, ішов та й зайшов у ліс. Довго йшов лісом та й найшов хату на курячій лапі. Подивився він у ту хату, а там лежить баба на лавиці. Ніс до стелі, а губа одвисла аж до підлоги.

— Чого ти, — каже, — чоловіче, сюди прийшов? А він у плач.

— Таке й таке, мене баба вигнала. І розказав їй свою біду.

А та баба була мама всіх вітрів.

— Знаю я, — каже, — то Вітер це зробив, то той мій наймолодший збитошник. У такого бідного муку забрав. Треба тебе винагородити.

І каже йому баба так:

— Ось тобі клубочок. Тримай ниточку, клубочок буде котитися напередь тебе. І йди до Дажбога. Лиш тілько рано вставай, і щоб ти до схід сонця був там. Бо рано, зі сходом сонця бог Дажбог виходить у круговорот, і вже до вечера ти його не будеш бачити.

Послухав він, пішов за клубочком і прийшов до Дажбога. І розказав йому свою біду.

— Ах, — каже, — так? Його нема дома, того Вітра, але я його вкараю. Я даю тобі, — каже, — оцей пулярець. В нім є грошик. Кілько ти його розкриєш, тілько возьмеш грошей. І будеш, — каже, — мати собі грошей, кілько тобі треба.

— Добре.

І він подякував і пішов додому. Прийшов, а баба до него. А він каже:

— Мовчи, бабо. Я таке маю, що тепер ми будемо добре жити. Тепер будуть у нас гроші.

І показав їй дід той пулярець. І вони з бабою то втворяють його, то запирають, і все гроші вибирають. І набрали багато грошей. А баба притім була бучна й гонорова.

Накупили вони всякої всячини.

— Робимо гості, — каже баба.

Накликали вони гостей, все більше багачів. Ті прийшли і дивуються: відки це все? Такий студений*, такий нужденний, а в него така благодать. Та й нічого. Погостювали, попоїли, попили добре. А тоді один багач-сусід питає:

— Відки це все? А баба каже:

— От що ми маємо! Отаке!

Та й показала їм той пулярець. А той сусід добре подивився на него. А як полягали вони спати, він потихенько другий пулярець підсунув, а той узяв. Прокинулися рано — пулярець грошей не дає.

Дід з бабою зачали сваритися. Дід каже, що то баба винна, а баба крикнула:

— Іди мені геть від хати!

А дідо що має робити? Боїться баби. Вийшов з хати, постояв трохи та й пішов. Але тепер він уже дорогу знав. Пішов просто в ліс. Приходить до баби. А баба — мати всіх вітрів — каже:

— Ти ж таки чоловік! Чого ти слухав баби, нащо збирав гості? Видно, ви не можете з грішми обходитися.

— Ади, — каже, — така мене обійшла Біда.

І знов пішов він за тим клубочком до Дажбога. Дажбог теж зачав його сварити:

— Та ж я тобі дав! Кілько ти ще будеш до мене ходити?! Дід розказав йому все по правді. А Дажбог сказав:

— Ти не чоловік для свої жінки. Де ж таке можна робити? Але я дам тобі ще одну річ. Але щоб ти не дав цю річ замінити.

І дав йому Дажбог скатерть. І сказав:

— Оце, — каже, — покладь на стіл і скажи: "Скатерть, накрийся!" І все тобі буде, що треба. Кілько тобі треба, тілько будете вживати. А як уже не треба буде, скажеш: "Скатерть, закрийся". От і все.

Дід подякував, узяв ту скатерть під паху і почвалав додому. Приходить, а баба питає:

— Ну що?

— О, — каже, — тепер я таке маю! О-о! Поклав він скатерку на стіл і сказав:

— Скатерть, накрийся!

І появилося на скатерті все, і їда, і напитки. Сіли, попоїли. Ах, як добре! І полягали вони спати. А на другий день баба каже:

— Кличем гості!

— Та, — каже, — може би, обійшлося?

— Нє, — каже баба.

Скликали гостей. Дід розстелив на столі скатерть.

— Скатерть, накрийся!

Їдять усі, набуваються. А той хитрий теж там був. І оком все на скатерку кидає. Полягали спати, а він потихоньку свою скатерку підложив дідови, а ту забрав. Рано встають, до скатерки — нічого з неї нема. Баба знов до діда:

— Забирайся мені від хати! І не вертайся без нічого.

Ну а він що? Він такий, що баба його зовсім звоювала. Не має він що робити, пішов. Іде знов тою дорогою. І прийшов до баби. А баба каже:

— Іди геть! Я вже тобі нічого не скажу. А він зачав просити. А вона каже:

— Я на тебе така сердита, що я би тебе з'їла. Але ще цей раз пожалую тебе.

І дала йому баба той клубочок, і пішов він до Дажбога. А той його насварив, насварив.

— Але, — каже, — шкода мені, що ти такий старий, і я ще тобі дам одну річ. Але як цю річ втратиш, то би більше до мене не ходив.

Дав йому Дажбог млиночок. І каже так:

— Цей млинок такий. Закрути корбочку і скажи: "Млинче, млинче, много хочу, змели мені, що я хочу". І тоді скажи, що тобі потрібно. І він тобі дасть. А як хочеш, щоб він спинився, скажи: "Млинче, млинче, млинче, стій, бо так каже мельник твій".

Прийшов дід додому. Баба зразу до него. А він каже:

— Чекай, бабо, будеш видіти. Ану! Вийшов надвір, поставив млинок і сказав:

— Млинче, млинче, много хочу, змели мені, що я хочу. Змели мені хату.

Відразу з'явилася хата.

—...Змели мені меблі! З'явилися меблі.

—...Змели мені харчі! Є всілякі харчі.

— Отепер ми, бабо, багачі!

Знов накликали гостей, гуляють. А той багач розпитує. І дід йому розказує, який млинок має. А він приходить уже після того бенкету й каже:

— Знаєш що? Позич мені цего млинка. Я тобі віддам.

— Добре.

Дід позичив, сказав йому, як казати. А той узяв млинок, вийшов з ним до моря і каже:

—...Змели мені корабель. І зробився корабель.

—...Змели мені матроси.

І з'явилися матроси. Все зробилося, як він хотів. І поїхали на море. Їде цей багач морем і млинок з ним.

Їхали вони там день чи два. І прийшов старший кухар і сказав:

— Солі нема, треба солі. А багач каже:

— Зараз буде. Млинче, млинче, много хочу, змели мені, що я хочу. Змели мені солі.

І зробилося багато солі, а він забув, як сказати, щоби млинок став. А сіль гатить і гатить. Уже корабель потопає. Збіглися всі матроси, кидають лопатами в море сіль. А млинок гатить, не вгаває, і він не знає, що сказати, щоби млинок став.

— Що робити?! — кричать усі. — Зараз утопимося!

І вони той млинок у море бубух! І тим урятувалися. Але не сказали млинку, як зупинитися, і він під водою меле та й меле. І від того море солоне.