>Автор: Був час на землі, коли поміж квітами
почалися незгоди. Запишалися Троянда, Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис,
що тільки вони потрібні людям.
Тюльпан (презирливо): Подивіться, любі, на ту дрібноту, нещастя, непотріб...
Троянда: Нащо засмічувати землю отим сміттям...
Лілія:... отим нікчемним Любистком, дрібними Волошками, отим причепою Барвінком, бридким Деревієм...
Півонія: Так, так, сестрице. Ні вигляду, ні запаху!
Нарцис: Вся земля має цвісти нами.
Тюльпан: Такими красивими!
Троянда: Розкішними!
Лілея: Ніжними!
Півонія: Це ж ми приносимо людям насолоду своєю красою...
Нарцис: витонченістю!
Лілія: і незрівнянними пахощами!
Автор: Почалася справжня квіткова війна, і багато квіту назавжди пропало з лиця землі. («Квіти» імітують під музику бійку.)
Пишні квіти: Ми потрібніші на землі!
Дрібні квіти: Ні, потрібніші ми!
Тюльпан: Ходімо до Бога!
Барвінок: Ходім! Нехай він нас розсудить.
Автор: Зібралися посланці всіх квіткових родів і пішли до Бога на раду.
(Квіти підходять до Бога.)
Півонія: Прийшли ми до тебе, щоб розсудив ти нас!
Волошка: Хто ж є потрібнішим на землі!
Троянда (перебиваючи Волошку): Подивись, які ми красиві!
Деревій: До чого тут краса?
Лілія: Ми такі ніжні!
Конвалія: А хіба ми гірші?!
Тюльпан: Ми надзвичайно милі!
Барвінок: Крім краси, ми ще й володіємо лікувальними властивостями!
Нарцис: У нас приємний запах: ми заворожуємо людей!
Ромашка: А ми допомагаємо їм у біді, рятуємо навіть від смерті!
Деревій: Отже, нам панувати в світі!
Пишні квіти: Ні в якому разі, панувати тільки нам!
Бог
(подивившись на всі боки, побачив скраєчку маленьку квіточку і
звернувся до неї): А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тої суперечки?
Безсмертник: Мені гірко слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі,
значить, має бути місце усім нам. Ми — Твоє творіння, Святий Боже!
(Бог згідливо похитав головою.)
Безсмертник
(помовчавши, продовжив): Мене турбує інше: ти дав нам, Господи, дуже
короткий вік. Дуже короткий час милуємо ми своєю красою людей. Прийде
зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам віку, Господи, щоб ми могли
служити людям цілий рік.
Бог (схвильовано й ніжно спитав): А як звати тебе, Мудра Квіточко?
Безсмертник (похнюплено): Нема в мене імені, Господи.
Пишні квіти (з криком): Імені не має, а пхається до Бога з порадами.
Бог: Буде тобі ім'я. Віднині і довіку бути тобі Безсмертником.
Автор: Від того часу став Безсмертник тою квіткою, що дарує нам свою красу і здоров'я цілий рік.
|
