Мамина казка

Колись, дуже давно, напередодні кожної весни прокидалися з-під землі підсніжники та сповіщали світ про те, що весна прийшла. Це були дуже ніжні та гарні квітки, саме тому на них було покладено завдання бути першими навесні. Вони розквітали посеред снігу та ніжними пелюсточками створювали красу у світі.

Далеко за обрієм, там де небо зустрічається з морем, жили хвилі. Великі і малі, сильні та недуже. Час від часу вони бігали по морях та океанах, дивилися на людей, кораблі, птахів та звірів.

Одного разу припливла до дому за обрій маленька хвилька та одразу побігла до дідуся.
- Дідусю, дідусю! Чому? Чому деякі люди нас не люблять, відвертаються, коли ми до них говоримо?

В одній країні жила-була принцеса Поліна. В неї багато улюблених звірів, але більш за все вона любила свого котика - Пушу. А чому? Послухай казочку.

Одного разу, коли принцеса була ще зовсім крихітною, вона з батьками поїхала за місто. Там були зелені ліси, бистрі ріки, співали різноманітні пташки.

Родина принцеси Поліни зупинилася в маленькому будиночку у лісі. Батько розпалив вогонь, а матуся приготувала вечерю. Батьки і мала повечеряли і лягли спасти. Батько поносив Поліночку на руках перед сном, а мати заспівала колискову.