Далеко за обрієм, там де небо зустрічається з морем, жили хвилі. Великі і малі, сильні та недуже. Час від часу вони бігали по морях та океанах, дивилися на людей, кораблі, птахів та звірів.

Одного разу припливла до дому за обрій маленька хвилька та одразу побігла до дідуся.
- Дідусю, дідусю! Чому? Чому деякі люди нас не люблять, відвертаються, коли ми до них говоримо? Чому не хочуть нас вислухати та поспілкуватися?
Прошумів їй дід у відповідь:
- Не люблять, бо не розуміють. Тільки в дитинстві люди здатні почути те, що ми їм говоримо.

Вирішила тоді маленька хвилька перевірити, чи правду їй дідусь сказав, чи ні.
Підпливла вона якось до берега, де сидів маленький рибалка та весело так захлюпала до нього. Зрадій їй малий, розсміявся у відповідь. Тоді хвилька рушила до старого рибалки та хлюпнула водицею біля нього. У відповідь почула лише буркіт.
Зрозуміла тоді хвилька, що мав дідусь рацію. Попливла знову до хлопчака та почала з ним гратися, веселитися. Розповіла йому все, що знала, що бачила. Потоваришували вони з малим, та частенько потім гралися разом.