>У зимову темну ніч
через поле, через ліс
чеше білий чоловік.
Величезний сніговик
чеше з люлькою в зубах,
а за ним мороз женеться
і щипає — просто жах.
Прибігає у село,
прибігає у село,
бачить — світиться віконце,
ну, нарешті повезло.
Він тихесенько, без стуку
у будиночок заходить,
він тихесенько, без стуку
у будиночок заходить,
щоб зігрітися хоч трішки,
щоб зігрітися хоч трішки,
він швиденько шусть на піч,
на розпечену черінь.
Де й подівся відчайдух —
залишилась тільки люлька,
посеред калюжі люлька
і старенький капелюх...
