>Жили собі котик і півник. Котик ходив у ліс по дрова, а півник їсти варив. Іде котик з дому та й наказує:
— Не відкривай, півнику, лисичці, бо вкраде тебе та й у суп вкине.
Пішов котик, а лисичка вже й тут як тут.
Півнику, півнику, виглянь у віконечко,
Я тобі зерен принесла.
Півник виглянув у віконечко, а лисичка його хап та й понесла. Кричить півник:
Несе мене лиска По каміннім мості, На золотім хвості. Котику-братику, Порятуй мене.
Прибіг котик і вирятував півника з біди. На другий день йде з дому і знову просить півника, аби не відкривав нікому. Не послухав півник: тільки прийшла лисичка, відразу ж і відкрив віконце. Лисичка його вхопила і несе.
А півник кричить:
Несе мене лиска По каміннім мості, На золотім хвості. Котику-братику, Порятуй мене.
Почув котик і на цей раз, прибіг і визволив з біди. На третій день збирається котик у ліс по дрова і каже:
— Півнику, сьогодні я піду дуже далеко. Що б не казала тобі лисичка — не відчиняй віконце, бо на цей раз, коли потрапиш у біду, я не почую.
Пішов котик. А лисичка вже й тут:
— Півнику, півнику, виглянь у віконечко.
— Ток, ток, не велів коток, — відмовляє півник.
— Ну як хочеш. Тільки знай: проїздили дорогою люди, везли зерно. Мішок розв’язався, і пшеничка посипалася на землю. Не хочеш вийти, то когось іншого покличу.
Сказавши це, хитра лисичка насипала пшеничку на стежці, а сама заховалася. Через деякий час виглянув півник — і справді лежить зерно пшенички. Він, не довго думаючи, вийшов на вулицю і почав клювати зерно, зовсім забувши про обережність. Вибігла із схованки лисиця, вхопила півника та й понесла. А він кричить:
Несе мене лиска По каміннім мості, На золотім хвості. Котику-братику, Порятуй мене.
Кричав, сердешний, кричав, але котик не почув, бо був далеко. Повернувся котик увечері додому і дуже засмутився, що півника нема. Вирішив він іти визволяти товариша з біди. Узяв з собою писану торбу, дудку. Прийшов до лисиччиного будинку. А тут збираються варити суп із півника. Коли це чують:
Ой у лиски, лиски, новий двір, Ще й чотири дочки на підбір. А п’ятий синок Пилипок. Вийди, лиско, подивися, Чи хороше граю.
— Ой, мамо, піду я подивлюся, хто це так грає, — сказала старша дочка.
Тільки вона за поріг, а котик її цок у лобок та в писану торбу. І знову грає. Так і виманив з хати котик інших трьох сестер. А лисичка чекала-чекала, та й посилає сина:
— Піди лиш подивися, що вони там роблять, та швиденько гони їх в хату.
Тільки той на поріг, а котик його цок у лобок та в писану торбу. Чекала лисичка дітей, та й каже:
— Піду я сама подивлюся, де вони там забарилися.
Не встигла вона ступити на поріг, як сама опинилася коло діток в торбі. А котик вбіг у хату, розв’язав півника. Як же зрадів бідолаха, обійняв котика, заплакав з радощів. Щасливі друзі пішли додому.
З тих пір півник завжди і в усьому слухався котика і ніколи більше не потрапляв у халепу.
