Середа, 20.11.2019, 12:32
Приветствую Вас Гість RSS
Дитячий сайт Казкар
ГоловнаКаталог статейРегистрацияВхід
Українські народні казки
Русские народные сказки
Літературна казка
Казки народів світу
Мамина казка
Дитячі вірші
Сценарій казки
Середа, 20.11.2019, 12:32
Завітайте на наш новий сайт за адресою http://kazkar.info/


Меню сайту
Категорії розділу
Літературна казка [60]
Авторська казка, казки відомих казкарів
Вірші для дітей, дитячі вірші [183]
Українські народні казки [37]
Русские народные сказки [20]
Казки народів світу [40]
Сценарій казки [47]
Мамина казка [13]
Казки, які були написані нашими читачами для своїх діток
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма Входу
Головна » Українські народні казки

Кобиляча голова
>

Сказала б казки — не вмію, сказала б приказки — не смію, сказала б небилиці — так багато плутаниці.

Ну, казки хоч не вмію, а треба сказать.

Був собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка. От баба пускає їх на досвітки прясти. Дідова ж дочка пряде, а бабина все нічого не робить, а як прийдуть додому, то ще й обмовить ту.

Ну баба й зненавиділа дідову дочку та й каже до діда:

— Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь, щоб вона в нас дурно хліба не їла!

От дід — нічого робить — і повів. Веде та й веде, та завів її в ліс — аж там стоїть хатка пуста. Він її у ту хату й увів.

— Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю.

Та й пішов.

Прив’язав колодочку до віконечка, а сам подався додому.

То оце вітер повійне, а колодочка — стук-стук, стук-стук!

А дівчина:

— Це ж мій батечко дрівця рубає!

Сидить вона собі, шиє та й не вийде подивитися, що воно стука.

Аж уже стала й ніч.

Коли це — стукотить-гримо-тить — кобиляча голова біжить.

— Дівко, дівко, одчини! Вона й одчинила.

— Дівко, дівко, пересади через поріг!

Вона й пересадила.

— Дівко, дівко, дай вечерять! Вона й вечерять дала.

— Дівко, дівко, постели. Вона й послала.

— Дівко, дівко, — просить, — положи мене спать.

Вона й поклала.

— Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь!

Вона й заглянула, а там — лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина.

От як виглянула в праве вухо — й така гарна стала!

Згодом вийшла вона заміж за такого хорошого парубка, і живуть собі гарно.

Діждали свята, вона й каже до свого чоловіка:

— Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості.

— То й поїдьмо, — каже чоловік. Поїхали.

От як приїхали, а мачуха аж перелякалася, як побачила, що вона така стала, та й каже дідові:

— Поведи та й поведи мою дочку, куди свою водив!

Він узяв та й повів.

Веде та й веде — коли ліс, а в лісі пуста хатка стоїть. Він взяв та туди її й завів:

— Отут тобі, дочко, жить! Та й пішов собі.

А вона посиділа аж до вечора, коли це — стукотить-грюкотить — кобиляча голова біжить.

— Дівко, дівко, одчини! А вона:

— Не велика пані, сама одчиниш. Вона й одчинила.

— Дівко, дівко, пересади через поріг.

— Не велика пані, сама перелізеш!

Вона й перелізла.

— Дівко, дівко, дай вечерять.

— Не велика пані, й сама візьмеш.

Вона й повечеряла.

— Дівко, дівко, постели спать.

— Не велика пані, й сама постелиш.

— Дівко, дівко, за глянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь.

Вона й заглянула. А там — один ліс, такий густий та темний — оком не проглянеш.

Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди.

От, а в діда була собачка маленька. То оце вона лежить на призьбі та:

— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки слуху не чуть!

А баба:

— А, капосна собака, як дражниться!

Та й піде й прожене собачку з призьби і поб’є.

То баба в хату, а собачка знову на призьбу та:

— Дзяв-дзяв! Дідова дочка — як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!

От баба й каже дідові:

— Піди, діду, довідайся, що воно за знак, що твоя дочка приїздила в гості, а моєї і слуху не чуть.

Дід і пішов довідаться. Коли приходить він туди — аж тільки хатка пуста у лісі стоїть.


Разом із цим читають:
Категория: Українські народні казки |
Просмотров: 3808 | Теги: українська казка

Пошук

Реклама

Copyright Дитячий сайт Казкар©2010- 2019
Безкоштовний хостинг uCoz